Les Séparés - Julien Clerc

N'écris pas!

Je suis triste et je voudrais m'éteindre.

Les beaux étés, sans toi, c’est l’amour sans flambeau.

J’ai refermémes bras qui ne peuvent t’atteindre

Et frapper àmon cœur, c’est frapper au tombeau.

N'écris pas!

N’apprenons qu'àmourir ànous-mêmes.

Ne demande qu'àDieu, qu'àtoi si je t’aimais.

Au fond de ton silence, écouter que tu m’aimes,

C’est entendre le ciel sans y monter jamais.

N'écris pas!

Je te crains, j’ai peur de ma mémoire.

Elle a gardéta voix qui m’appelle souvent.

Ne montre pas l’eau vive àqui ne peut la boire.

Une chère écriture est un portrait vivant.

N'écris pas ces deux mots que je n’ose plus lire.

Il semble que ta voix les répand sur mon cœur,

Que je les vois briller àtravers ton sourire.

Il semble qu’un baiser les empreint sur mon cœur.

N'écris pas!

N’apprenons qu'àmourir ànous-mêmes.

Ne demande qu'àDieu, qu'àtoi si je t’aimais.

Au fond de ton silence, écouter que tu m’aimes,

C’est entendre le ciel sans y monter jamais.

… N'écris pas!

Не пиши!

Мені сумно і я хотів би піти.

Прекрасне літо, без тебе, це любов без факела.

Я зімкнув свої руки, які не можуть дотягнутися до тебе

А стукати в серце – це стукати в могилу.

Не пиши!

Ми тільки вчимося вмирати для себе.

Спитай тільки Бога, тільки себе, чи любив я тебе.

Глибоко в твоїй тиші, слухаючи, що ти мене любиш,

Це чути небо, ніколи не піднімаючись на нього.

Не пиши!

Я боюся тебе, я боюся своєї пам'яті.

Вона зберегла свій голос, який часто дзвонить мені.

Не показуйте живу воду тим, хто не може її пити.

Дорогий почерк – це живий портрет.

Не пишіть цих двох слів, які я більше не смію читати.

Здається, твій голос розливає їх на моє серце,

Що я бачу, як вони сяють крізь твою посмішку.

Здається, поцілунок відбиває їх у моєму серці.

Не пиши!

Ми тільки вчимося вмирати для себе.

Спитай тільки Бога, тільки себе, чи любив я тебе.

Глибоко в твоїй тиші, слухаючи, що ти мене любиш,

Це чути небо, ніколи не піднімаючись на нього.

… Не пиши!