Del Pasado Efímero - Joan Manuel Serrat

Este hombre del casino provinciano

que vió a Carancha recibir un día,

tiene mustia la piel, el pelo cano

ojos velados por melancolía

bajo el bigote gris, labios de hastío,

y una triste expresión que no es tristeza,

sino algo más y menos: el vacío

del mundo en la orquendad de su cabeza.

Aún luce de corintio terciopelo

chaqueta y pantalón abotinado,

y un cordobés color de caramelo

pulido y torneado.

Tres veces heredó y tres ha perdido

al monte su caudal;

dos ha enviudado.

Sólo se anima ante el azar prohibido

sobre el verde tapete reclinado,

o al evocar la tarde de un torero

la suerte de un tahúr o si alguien cuenta

la hazaña de un gallardo bandolero,

o la proeza de un matón, sangrienta.

Bosteza de políticas banales

dicterios al gobierno reaccionario

y augura que vendrán los liberales

cual torna la cigüeña al campanario.

Un poco labrador, de cielo aguarda

y al cielo teme;

alguna vez suspira

pensando en su olivar, al cielo mira

con ojos inquietos si la lluvia tarda.

Lo demás, taciturno, hipocondríaco

prisionero de la Arcadia del presente

le aburre;

sólo el humo del tabaco

simula algunas sombras en su frente.

Este hombre no es de ayer, ni es de mañana

sino de nunca;

de la cepa hispana.

No es el fruto maduro, ni podrido,

es una fruta vana

de aquella España que pasó y no ha sido

esa que hoy tiene la cabeza cana.

Ця людина в сільському казино

хто одного дня бачив, як Каранча отримує,

його шкіра в'яла, волосся сиве

очі, завуальовані меланхолією

під сивими вусами губи нудьги,

і сумний вираз, який не смуток,

але щось більше і менше: порожнеча

світу в орбіті його голови.

Все ще виглядає коринфський оксамит

піджак і штани на ґудзиках,

і кордован карамельного кольору

відшліфований і точений.

Тричі він отримав спадок і тричі програв

до монтування його потоку;

двоє овдовіли.

Його оживляє лише заборонений випадок

лежачи на зеленому килимку,

або нагадуючи день тореадора

удача гравця або якщо хтось підкаже

подвиг бравого бандита,

чи подвиг головоріза, кривавий.

Позіхання банальної політики

диктує реакційному уряду

і пророкує, що прийдуть ліберали

що повертає лелеку на дзвіницю.

Маленький фермер, з небес чекає

і він боїться неба;

коли-небудь зітхати

думаючи про свій оливковий гай, він дивиться на небо

з неспокійними очима, якщо дощ триває.

Решта, мовчазна, іпохондрична

в'язень сучасної Аркадії

це йому нудно;

просто тютюновий дим

імітує деякі тіні на лобі.

Ця людина не вчора і не завтра

але ніколи;

іспаномовного штаму.

Це не стиглі плоди і не гнилі,

це марний плід

тієї Іспанії, яка минула і не була

той, що сьогодні має сиве волосся.