Les journalistes - Jean-Pierre Ferland

Beaucoup de mots, très peu d’humour, moitié pinson, moitié vautour

Ça dépend de l’heure et du jour, de l'édition et du tirage

Ils ont autant d'élan moral qu’ils ont de pages à leur journal

Ça fait du bien, ça fait du mal, ça dépend de leurs avantages

Ils vous habillent à leur façon, vous prêtent des déclarations

Vous coupent en deux ou trois tronçons, ils vous tuent puis ils vous éventrent

Ils racontent ce qu’ils ont su, d’un autre qui est bien connu

Un autre qui est très bien vu quand ils n’ont rien su ils inventent

Quand ils ont lu Tintin, Prévert, quand ils ont écrit quatre vers

On les consacre reporters dans la mode ou la politique

Quand ils n’ont plus assez d’idées on les met aux chiens égarés

Quand y’en a plus ils sont mutés, on les met aux rangs des critiques

As-tu vu mon papier tout frais?

C’est presque du papier monnaie

Est-ce que tu connais Bossuet?

Tout à fait moi moins la légende

C’est pas du mou, c’est du brutal et puis ça fera original

J’avais mal à mon piédestal quand on monte plus y faut descendre

Pour les comprendre il faut les voir, le moins souvent mais certains soirs

Surtout quand ils jouent l'épluchoir aux soirées des grandes premières

Le bras pendant, la plume au bout, le programme sur les genoux

Ils feignent de comprendre tout mais s’ennuient comme au cimetière

Et leurs critiques terminées, il faut les voir se corriger

Faisant toute objectivité comme s’ils avaient payé leurs places

Et le lendemain au matin vous la trouverez dans un coin

Une à la deux et deux fois rien, question de goût, question d’espace

Quand on sait tout on ne sait rien, je sais peu mais je le sais bien

J’ai appris dans un quotidien toutes les lois fondamentales

J’ai appris ce que je savais, le moins c’est faux, le plus c’est vrai

Le plus c’est gros plus c’est épais, le moins c’est blanc, le plus c’est sale

Quand vous écouterez ma chanson ne sautez pas aux conclusions

Sachez que vous faites exception et que gagner sa vie c’est triste

Ne me mettez pas aux arrêts, gardez vos rages pour après

Quand je n’aurai plus de succès, quand je deviendrai journaliste

Багато слів, дуже мало гумору, наполовину зяблик, наполовину гриф

Це залежить від часу і дня, видання і тиражу

У них стільки морального імпульсу, скільки сторінок у щоденнику

Це добре, це боляче, це залежить від їх переваг

Вони одягають вас по-своєму, надають вам виразів

Розрізають вас на дві-три частини, вони вбивають вас, потім випотрошать

Вони розповідають те, що знали, про іншого, якого добре знають

Інше, що дуже добре видно, коли вони нічого не знали, що вони винаходять

Коли читали Тінтіна, Превера, коли писали чотири вірші

Вони віддані журналістам моди чи політики

Коли у них закінчуються ідеї, ми залучаємо їх до бродячих собак

Коли їх передають більше, ми ставимо їх у ряди критиків

Ви бачили мою свіжу газету?

Це майже паперові гроші

Ви знаєте Bossuet?

Повністю я мінус легенда

Це не м'яко, це брутально і тоді буде оригінально

Я поранив свій п’єдестал, коли ти піднімаєшся більше, тобі потрібно спускатися

Щоб зрозуміти їх, треба їх бачити, рідше, але в певні вечори

Особливо, коли грають лущильника на вечорах великих прем'єр

Рука звисає, ручка на кінці, програма на колінах

Вдають, що все розуміють, але нудьгують, як на кладовищі

І їхні критики закінчилися, ви повинні побачити, як вони виправляються

Роблячи всю об'єктивність, ніби вони заплатили за свої місця

А наступного ранку ви знайдете її в кутку

Раз по два і два рази нічого, справа смаку, справа простору

Коли ми знаємо все, ми не знаємо нічого, я знаю мало, але я знаю це добре

Я дізнався в щоденній газеті всі основні закони

Я дізнався те, що знав, чим менше помилок, тим більше правди

Чим більше, тим товщі, чим менше білого, тим брудніше

Коли ви слухаєте мою пісню, не поспішайте робити висновки

Знай, ти виняток і заробляти на життя сумно

Не заарештовуйте мене, прибережіть свій гнів на потім

Коли я перестану мати успіх, коли я стану журналістом