Les fleurs de macadam - Jean-Pierre Ferland

Un brin de soleil, six pieds de boucane

Un escalier en tire-bouchon

Les voisins d’en haut qui se chicanent

Ma mère qui veille sur son balcon

Deux pissenlits, trois cents poubelles

Enlignés comme mes seize ans

Et dans leur dos un coin de ruelle

Mon premier verre de whisky blanc

Blanc, blanc, blanc

On a poussé à l’ombre des cheminées

Les pieds dans le mortier

Le nez dans la boucane

Moitié cheminée, moitié merisier

Comme une fleur de macadam

La fantaisie plus grand que la panse

On rêve d’acheter ces cheminées

De s’en faire une lorgnette immense

Pour voir ce qui se passe de l’autre côté

Comme à chaque jour suffit sa peine

Frette en hiver, chaude en été

On se dit ma cour vaut bien la sienne

Même si ce n’est pas toujours rose bébé

Bé, bé, bé

On a poussé à l’ombre des cheminées

Les pieds dans le mortier

Le nez dans la boucane

Moitié cheminée, moitié merisier

Comme une fleur de macadam

Et comme on pousse, v’là comme on cause

Les dents prises dans le béton armé

Fantaisies en forme de prose

Écrite à l'œil rythmée au pied

Hey, pssst

Le poing tendu, le juron juste

La peur de rien, l’envie de tout

Mais la peur du plus robuste

Au premier jupon qui se fait doux

Doux, doux, doux

On a poussé à l’ombre des cheminées

Les pieds dans le mortier

Le nez dans la boucane

Moitié cheminée, moitié merisier

Comme une fleur de macadam

Le macadam c’est comme la cliche

Ça passe quand on y met le temps

Mais pour moi, plus le temps s’effrite

Moins j’ai le goût des fleurs des champs

Quand je serai vieux, quand je serai riche

Quand j’aurai eu trois fois vingt ans

Sur la plus haute des corniches

J’irai proser mes vieux printemps

Qu’on aligne mes trois cents poubelles

Et que l’on plante deux pissenlits

Que ma rue mette ses jarretelles

La fleur de macadam s’ennuie

Et j’irai me reposer à l’ombre des cheminées

Les pieds dans le mortier

Le nez dans la boucane

Moitié cheminée, moitié merisier

Comme une fleur de macadam

Трохи сонця, шість футів диму

Штопорні сходи

Сваряться сусіди зверху

Моя мама спостерігає за своїм балконом

Дві кульбаби, триста сміттєвих баків

Вишикувалися, як мої шістнадцять

А за ними куточок алеї

Мій перший келих білого віскі

Білий, білий, білий

Ми росли в тіні димарів

Ноги в ступці

Ніс у диму

Наполовину камін, наполовину вишня

Як асфальтована квітка

Фантазія більша за живіт

Ми мріємо придбати ці каміни

Зробити величезну підзорну трубу

Щоб побачити, що з іншого боку

Оскільки кожного дня вистачає своєї біди

Взимку журиться, влітку тепло

Ми кажемо, що мій суд вартий його

Навіть якщо це не завжди рожевий малюк

Будь, будь, будь

Ми росли в тіні димарів

Ноги в ступці

Ніс у диму

Наполовину камін, наполовину вишня

Як асфальтована квітка

І коли ми наполягаємо, ось як ми говоримо

Зуби застрягли в залізобетоні

Фантазії у формі прози

Написано оком, ритмічно ногою

Гей, psst

Кулак витягнутий, прокляття вправо

Страх нічого, жага всього

Але страх перед найсильнішим

При першій під'юбці, яка стає м'якою

Солодкий, солодкий, солодкий

Ми росли в тіні димарів

Ноги в ступці

Ніс у диму

Наполовину камін, наполовину вишня

Як асфальтована квітка

Асфальт схожий на кліше

Це минає, коли ти ставиш час

Але для мене тим більше час кришиться

Тим менше я смакую польових квітів

Коли я старий, коли я багатий

Коли мені тричі по двадцять

На найвищому виступі

Я піду прозувати свої старі весни

Поставте в ряд мої триста сміттєвих баків

І садимо дві кульбаби

Нехай моя вулиця одягне підв’язки

Квітка щебеню нудьгує

А я відпочину в тіні камінів

Ноги в ступці

Ніс у диму

Наполовину камін, наполовину вишня

Як асфальтована квітка