Le poète - Jean-Pierre Ferland

J’ai beau tremper ma plume

A même ma blessure

Mais mon âme est sèche

Comme mes quatre murs

Ma muse a pris le large

Depuis cent semaines

Je me traîne

Tout est froid

Les larmes de la même couleur

C’est comme si je n’avais

Ni d'âme ni de coeur

Si je n'écris plus

C’est que je n’ai rien à dire

Ma muse n’y est plus

Et le poète a pris de l’encre

Et du papier

Puis il s’est enfermé

Comme dedans sa tombe

Et comme un cavalier

Essouffle sa monture

Il a écrit par tous les meubles et les murs

Toutes les rimes riches

Qui riment avec muse

Et le coeur autour

Et dessous le tapis

Là où le bois est tendre

Comme si le bois de rose

Pouvait mieux apprendre

Il a gravé avec ses ongles

Et son couteau

Le très beau nom de son amour

Puis il s’est étendu

Le coeur sur son couteau

La gorge sur son nom

La bouche sur sa page

C'était l’hiver

Я вмочую перо

Навіть моя рана

Але моя душа суха

Як мої чотири стіни

Моя муза відпливла

На сто тижнів

Я тягнусь

все холодно

Сльози одного кольору

Ніби не маю

Ні душі, ні серця

Якщо я більше не буду писати

Справа в тому, що мені нема чого сказати

Моя муза пішла

І поет узяв чорнило

І папір

Потім замкнувся

Як у своїй могилі

І як вершник

Видихніть його скакуна

Він писав крізь усі меблі та стіни

Всі багаті рими

що римуються з музою

І серце навколо

І під килимком

Де деревина м'яка

Ніби рожеве дерево

Міг би вчитися краще

Він різьбив нігтями

І його ніж

Дуже гарне ім'я його кохання

Тоді він витягнувся

Серце на його ножі

Горло на його ім'я

Рот на його сторінці

Це була зима