Willie - Jean Leloup

Les chiens aboient, le train passe

C’est la nuit, pas loin de minuit

Les étoiles sont magnifiques

Le ciel est noir de ce noir bleu

Que l’on voit quand on est triste ou bien joyeux

Les chiens aboient

Et Willie, le vieu Willie écrit

À toi, ma bouteille de whisky

Je lègue ma tristesse et mes ennuis

À toi, ma bouteille de whisky

Je lègue mes fuckin' soucis

J’ai raté ma vie

Ce n'était semble-t-il qu’une question de secondes

Elle ne tient qu'à un fil, notre place dans ce monde

Au détour d’une peine, je me suis égaré

Si loin qu’on se souvienne, ma mémoire est cassé

Mes amours étaient belles

Mais tout me les rappelle

Encore le labyrinthe, le destin qui m’esquinte

Les chiens aboient, le train passe

C’est la nuit, pas loin de minuit

Les étoiles sont magnifiques

Le ciel est noir de ce noir bleu

Que l’on voit quand on est triste ou bien joyeux

Ne soyez pas trop triste pour la fin de ma piste

Tous mes os me font mal

Ils m’attaquent en chacals

En combat inégal

Un peuple de démons, de fantômes en sommeil

Se cacherait-il au fond de toutes mes bouteilles

Je suis si vieux et où sont mes petites vieilles

Pour ma part, il me tarde de partir en voyage

Quitter cette famille de terreurs qui fourmillent

Les chiens aboient, le train passe

C’est la nuit, pas loin de minuit

Les étoiles sont magnifiques

Le ciel est noir de ce noir bleu

Que l’on voit quand on est triste ou bien joyeux

Au loin les flammes, au loin les flammes

Au loin les flammes, au loin les flammes

Au loin…

Et au vent qui emmènera la fumée de ma cabane en bois

Je lègue ma philosophie et aussi toute mes idées de génie

Et enfin à toi, le passant qui passera

Je te lègue ma ford nova

Je te préviens tout de suite:

L’amour n’existe pas

Au loin les flammes, au loin les flammes

Au loin les flammes, au loin les flammes

Собаки гавкають, поїзд проходить

Вже ніч, недалеко від півночі

Зірки прекрасні

Небо чорне від цього чорного синього

Те, що ми бачимо, коли сумуємо чи радіємо

Собаки гавкають

А Віллі, старий Віллі пише

Твоя, моя пляшка віскі

Я заповідаю свій смуток і свої біди

Твоя, моя пляшка віскі

Я заповідаю свої прокляті турботи

Я сумував за своїм життям

Здавалося, це лише секунди

Воно висить на волосині, наше місце в цьому світі

У вигині болю я загубився

Поки що моя пам’ять зламана

Мої кохання були красивими

Але все мені про них нагадує

Знову лабіринт, доля, яка мене псує

Собаки гавкають, поїзд проходить

Вже ніч, недалеко від півночі

Зірки прекрасні

Небо чорне від цього чорного синього

Те, що ми бачимо, коли сумуємо чи радіємо

Не сумуй через кінець мого треку

У мене болять усі кістки

Вони нападають на мене, як шакали

В нерівному бою

Народ демонів, сплячих привидів

Чи сховався б він на дні всіх моїх пляшок

Я такий старий, а де мої старенькі

Зі свого боку, я не можу дочекатися, щоб відправитися в подорож

Залиште цю повну сім'ю жахів

Собаки гавкають, поїзд проходить

Вже ніч, недалеко від півночі

Зірки прекрасні

Небо чорне від цього чорного синього

Те, що ми бачимо, коли сумуємо чи радіємо

Далеко полум’я, далеко полум’я

Далеко полум’я, далеко полум’я

Вдалині...

І до вітру, що понесе дим із моєї дерев’яної хатинки

Я заповідаю свою філософію, а також усі свої геніальні ідеї

І нарешті вам, перехожому, який пройде

Залишаю тобі мій форд нова

Я попереджаю вас прямо зараз:

Кохання не існує

Далеко полум’я, далеко полум’я

Далеко полум’я, далеко полум’я