Le dôme - Jean Leloup

Les oiseaux chantonnaient dans la jungle maudite

Nous marchions déjà depuis trois jours et trois nuits

Dans le silence épais protégé des lianes

Nos pas nous suivaient et moi je la précédais

Encore une fois dit-elle quand le soleil tombait

Redis-moi comment, en quel endroit, nous irons, nous allons, au dôme

Et là où nous allons ne se trouvent que des gens qui ont tout espéré

Le dôme est immense au cœur de la forêt et on dit qu’il éclaire

À des milles à la ronde, des milles à la ronde

Les oiseaux chantonnaient dans la jungle maudite

Nous marchions lentement vers le dôme aux cent noms

Elle suivait patiemment le chemin mal dessiné

Et le soir ce couchait et elle recommençait:

Dis-moi tous ces gens qui construisirent le dôme

Pourquoi n’arrivèrent-ils qu’a cette seule solution?

La question était bonne alors je réfléchis

Référant aux échos mille fois entendus

Il y a vingt ans je crois naquit le premier fou

Puis plus tard il y eut l'épidémie

Chaque ville posséda deux ou trois de ces fous

Mais personne au début ne savait qu’ils étaient fous

Ils n'étaient anormaux que de par la faculté qu’ils avaient

De ne jamais être intéressés plus longtemps qu’une minute

À quoi que ce soit

Quelques-uns se tuèrent et les autres comprirent

Qu’il fallait rechercher un endroit où aller

C’est ainsi qu’ils bâtirent un grand dôme aux cent noms

Et on dit qu’il éclaire

À des milles à la ronde, des milles à la ronde (x4)

Et pendant que nous marchions vers la mort certaine

Je commençais à croire à la fable du dôme

Quand un jour au lever je fus saisi d’angoisse

Une sorte de vertige, une fébrilité

J’entendis la musique et je vis la lumière

Une immense boule en verre s'élevait devant nous

À l’intérieur les ombres de mes inventions

Jeunes hommes et jeunes filles répétés en centaine

Deux mille répliques parfaites de moi et de elle

Rassemblés doucement dans la sphère en cristal

Buvaient nonchalamment des verres fluorescents

La musique martelait à cent lieues à la ronde

Et l'éclairage créait les oiseaux albinos

Dont les plus surprenants étaient les cent toucans

Rouge et jaune au milieu de la nuit stroboscope

Nous allions vers le dôme et là où nous allions

Ne se trouvent que les gens qui ont tout espéré

Le dôme est immense au cœur de la forêt

Et on dit qu’il éclaire à des milles à la ronde

Au-dedans rassemblés les désespérés du temps

Les perdus qui recherchent le paradis

On m’a dit qu’ils étaient assez jeunes et pourtant

Semble-t-il qu’ils ne font que parler lentement

À des milles à la ronde, des milles à la ronde…

У проклятих джунглях співали птахи

Ми вже йшли три дні і три ночі

У густій ​​тиші, захищеній лозою

Наші кроки йшли за нами, а я випереджав її

Знову сказала, коли сонце зайшло

Скажи ще раз, як, куди, підемо, підемо, до купола

А куди ми йдемо, лише ті, хто сподівається на все

Купол величезний у серці лісу, і кажуть, що він освітлює

Милі навколо, милі навколо

У проклятих джунглях співали птахи

Ми повільно йшли до купола ста імен

Вона терпляче йшла погано позначеною стежкою

А вночі сідала і вона починала знову:

Розкажіть мені всіх тих людей, які будували купол

Чому вони прийшли лише до цього єдиного рішення?

Питання було гарне, тому я думаю

Звертаючись до відлуння, почутого тисячу разів

Двадцять років тому, я вірю, народився перший божевільний

Потім була епідемія

У кожному місті було по два-три таких божевільних

Але спочатку ніхто не знав, що вони божевільні

Вони були ненормальними лише через свої здібності

Ніколи не цікавитися довше хвилини

На що завгодно

Одні вбили себе, а інші зрозуміли

Що ми повинні були знайти куди піти

Тож вони побудували великий купол із сотнею імен

І кажуть, що світиться

Милі навколо, милі навколо (x4)

І як ми йшли назустріч вірній смерті

Я починав вірити в байку про купол

Одного разу на сході сонця мене охопила туга

Якесь запаморочення, лихоманка

Я почув музику і побачив світло

Перед нами піднялася величезна скляна куля

В тіні моїх винаходів

Юнаки та дівчата повторювалися сотнями

Дві тисячі ідеальних копій мене і неї

М’яко зібрано в кришталеву сферу

Мимохідь випив люмінесцентні окуляри

Музика лунала за сто ліг

А освітлення створило птахів-альбіносів

З яких найбільше здивувало сотня туканів

Червоний і жовтий в середині ночі стробоскоп

Ми йшли до купола і куди ми йшли

Знаходяться лише ті люди, які сподівалися на все

Купол величезний у самому серці лісу

І кажуть, що світиться на милі

Всередині зібрався зневірений час

Загублені, які шукають рай

Мені сказали, що вони ще досить молоді

Здається, що вони просто повільно говорять

Милі навколо, милі навколо...