Ty Ptáš Se Mě - Jaromír Nohavica

Sedíme v křeslech půl na půl

a rozpaků jsme plni,

od ruky k ruce celý stůl,

sedíme v křeslech půl na půl

a měsíc v záclonách se vlní.

Ticho visící u stropu

má křídla netopýra,

noc vyskakuje z příkopu,

ticho visící u stropu

do hrnku trnky sbírá.

Ty ptáš se mě

a já ptám se tě

a mlčíme oba,

neboť málo slov je na světě,

ty ptáš se mě

a já ptám se tě,

každý jinou řečí

na jiné planetě.

Pohledy z očí do očí

a tmu křižují blesky,

jdou vlci dolů úbočím,

pohledy z očí do očí

a nebude už hezky.

Slova, která si neřeknem

se nevyřčená vrací,

žebráci v šatu nepěkném,

slova, která si neřeknem,

jsou mrtví ptáci.

Ty ptáš se mě…

Bodáme koně do slabin,

ať rozběhnou se v trysku

a rudé plody jeřabin,

když bodnem koně do slabin,

se mění v zrnka písku.

Sedíme v jednom pokoji

s květinou v umyvadle,

slavkovské pole po boji,

sedíme v jednom pokoji

a počítáme padlé.

Ty ptáš se mě…

Сидимо на стільцях наполовину

і ми сповнені збентеження,

з рук в руки весь стіл,

сидимо на стільцях наполовину

і місяць у завісах брижі.

Тиша, що звисає зі стелі

має крила кажана

ніч вискакує з рову,

тиша, що висить зі стелі

збирає ожину в кухоль.

Ти питаєш мене

і я вас питаю

і ми обидва мовчимо,

бо мало на світі слів,

ти питаєш мене

і я вас питаю

кожен різною мовою

на іншій планеті.

Віч-на-віч

і блискавка перетинає темряву,

вовки спускаються вниз по схилу,

віч-на-віч

і це вже не буде добре.

Слова я не скажу

негласне повертається,

жебраки в потворному одязі,

слова я не скажу

вони мертві птахи.

Ти питаєш мене…

Заколюємо коням в пах,

нехай вони втікають у струмінь

і червоні ягоди горобини,

коли я вколю коням в пах,

перетворюється на піщинки.

Сидимо в одній кімнаті

з квіткою в раковині,

Аустерліцьке поле після бою,

сидимо в одній кімнаті

і рахуємо полеглих.

Ти питаєш мене…