Natt utover havet - Iskald

Det er natt utover havet.

Allting har nå talt.

Det stilner for de svake.

Mitt liv det har gått galt.

Et vers jeg sitter å skriver i min vesle grav.

Mitt seil får ingen vind.

På det åpne hav.

Festen min er over.

Min sjel den er jo pint.

Havet det har stilnet.

Vinden blåser fint.

Dyster er min salme, for jeg skal vise vei.

For alle de andre falne.

Din kniv gikk gjennom meg.

Jeg hørte hva du sa mor da jeg forlot deg der.

Stående ved porten du var meg alltid kjær.

Du ga et liv til meg.

Det skulle du ikke gjort.

Festen rammet meg hardt mor.

Og rev livet bort.

Jeg dro ut i krigen og våpnet mitt ble slitt.

Men det var bare drømmen.

Her vil alt bli hvitt.

Med omsorg ble jeg hyllet.

Og gjorde min plikt som mann.

I krig med krutt og klinge vi erobret det mørke land.

Men alle ting skal ende.

Jeg ser det for meg nå.

Du passet meg så godt mor.

Nå må du la meg gå.

За морем ніч.

Тепер усе проговорило.

Для слабких це заспокоює.

Моє життя пішло не так.

Вірш, який я пишу, щоб написати в своїй маленькій могилі.

Мій вітрило не має вітру.

У відкритому морі.

Моя вечірка закінчилася.

Моя душа, це півлітра.

Море заспокоїлося.

Вітер гарно віє.

Похмурий мій гімн, бо я вкажу дорогу.

За всіх інших полеглих.

Твій ніж пройшов крізь мене.

Я чув, що ти сказала, мамо, коли я залишив тебе там.

Стоячи біля воріт ти завжди був мені дорогий.

Ти подарував мені життя.

Ви не повинні були цього робити.

Вечірка сильно вдарила мене, мамо.

І відірвав життя.

Я пішов на війну, і моя зброя була зношена.

Але це був лише сон.

Тут все буде білим.

З обережністю мене вітали.

І виконав свій чоловічий обов’язок.

У війні з порохом і лезом ми підкорили темну землю.

Але все має закінчитися.

Я бачу це зараз у своїй свідомості.

Ти так добре доглядала за мною, мамо.

Тепер ти повинен мене відпустити.