Моё солнце - Интонация

Давай!

Пора, ещё немного до конца.

Рассвет пощёчиной в лицо бойца бросал.

Ну же, вставай!

Момент настал.

Светилы ореол так ярко заблистал.

Кривых зеркал зал стал залом славы под властью зла.

На выбор выдано два вида ремесла.

Решает сам каждый, и это важно, ты же отважный.

Воинов света кличут с дрожью на небе даже.

Давай же, на рубеже времён скажем: «Добра всем!»

Перейдя рубикон, подарив праздник тем,

Кто в ожидании смотрел поверх стен

Там, где на спинах гор молчит с ней.

Хэй!

Я всё ещё верю в тебя.

С души срываю, будто капюшон, обет молчания —

Моё первоначальное значение;

Стоп таймер, сброс времени.

Припев:

Только не угасай, вечно сияй, моё Солнце.

Пусть слепы глаза, надежда в груди ещё бьётся.

Дай только шанс, пробуди жизнь в каждом атоме;

Дабы душа улыбкой прощалась с закатами.

Свободные пленники к свету колоннами хриплыми,

Где-то правители империй, а потом их дети

Плавят солнце в золотые идолы и цепи.

Конвой упрямо бьёт в спину ставших,

Лесные птицы по выжженной саже.

Стемнеет лишь только однажды,

Когда закроются их веки.

И в списке пропавших их души больше не играют роли —

Простывшие жизнью, убитые болью.

Героям той войны — Вечная память!

Сердце в системе камня не умеет плакать.

Если успеть простить, то можно

Спасти себя и своего вельможу.

Он бьёт безбожно, а я, стиснув зубы

Снимаю кожу и отдаю ему в руки.

Припев:

Только не угасай, вечно сияй, моё Солнце.

Пусть слепы глаза, надежда в груди ещё бьётся.

Дай только шанс, пробуди жизнь в каждом атоме;

Дабы душа улыбкой прощалась с закатами.

Давай!

Пора, ще трохи до кінця.

Світанок ляпасом у обличчя бійця кидав.

Ну, вставай!

Момент настав.

Світили ореол так яскраво заблищав.

Кривих дзеркал зала стала залом слави під владою зла.

На вибір видано два види ремесла.

Вирішує сам кожен, і це важливо, ти ж відважний.

Воїнів світла кличуть із тремтінням на небі навіть.

Давай, на межі часів скажемо: «Добра всім!»

Перейшовши рубікон, подарувавши свято тим,

Хто в очікуванні дивився поверх стін

Там, де на спинах гір мовчить із нею.

Хей!

Я все ще вірю в тебе.

З душі зриваю, ніби капюшон, обітницю мовчання

Моє первісне значення;

Стоп таймер, скидання часу.

Приспів:

Тільки не згасай, вічно сяй, моє Сонце.

Нехай сліпі очі, надія в грудях ще б'ється.

Дай тільки шанс, пробуди життя в кожному атомі;

Щоб душа усмішкою прощалася із заходом сонця.

Вільні бранці до світу колонами хрипкими,

Десь правителі імперій, а потім їх діти

Плавлять сонце в золоті ідоли і ланцюги.

Конвой вперто б'є в спину,

Лісові птахи по випаленій сажі.

Стемніє тільки одного разу,

Коли закриються їхні віки.

І в списку зниклих їх душі більше не грають ролі —

Простилі життям, убиті болем.

Героям тієї війни — Вічна пам'ять!

Серце в системі каменю не вміє плакати.

Якщо встигнути пробачити, то можна

Врятувати себе і свого вельможу.

Він б'є безбожно, а я, стиснувши зуби

Знімаю шкіру і віддаю йому в руки.

Приспів:

Тільки не згасай, вічно сяй, моє Сонце.

Нехай сліпі очі, надія в грудях ще б'ється.

Дай тільки шанс, пробуди життя в кожному атомі;

Щоб душа усмішкою прощалася із заходом сонця.