Город, которого нет - Игорь Корнелюк

Ночь и тишина, данная на век,

Дождь, а может быть падает снег,

Все равно, - бесконечной надеждой согрет,

Я вдали вижу город, которого нет...

Где легко найти страннику приют,

Где, наверняка, помнят и ждут,

День за днем, то теряя, то путая след,

Я иду в этот город, которого нет...

Там для меня горит очаг,

Как вечный знак забытых истин,

Мне до него - последний шаг,

И этот шаг длиннее жизни...

Кто ответит мне, что судьбой дано,

Пусть об этом знать не суждено,

Может быть, за порогом растраченных лет

Я найду этот город, которого нет...

Там для меня горит очаг,

Как вечный знак забытых истин,

Мне до него - последний шаг,

И этот шаг длиннее жизни...

Там для меня горит очаг,

Как вечный знак забытых истин,

Мне до него - последний шаг,

И этот шаг длиннее жизни...

Ніч і тиша, дана на вік,

Дощ, а може, падає сніг,

Все одно, - нескінченною надією зігрітий,

Я вдалині бачу місто, якого немає.

Де легко знайти мандрівнику притулок,

Де, напевно, пам'ятають і чекають,

День за днем, то втрачаючи, то плутаючи слід,

Я йду в це місто, якого немає.

Там для мене горить вогнище,

Як вічний знак забутих істин,

Мені до нього – останній крок,

І цей крок довший за життя...

Хто відповість мені, що дано долею,

Нехай про це знати не судилося,

Можливо, за порогом витрачених років

Я знайду це місто, якого немає.

Там для мене горить вогнище,

Як вічний знак забутих істин,

Мені до нього – останній крок,

І цей крок довший за життя...

Там для мене горить вогнище,

Як вічний знак забутих істин,

Мені до нього – останній крок,

І цей крок довший за життя...