Хэпидэй - Hawaiian Sadness, MARKIZA

Выживай как знаешь в аду

И сжимай кирку посильнее

Завтра, завтра мы с тобой посинеем,

А сегодня в холодном поту

Мы бежим марафон с пистолетом во рту

На минутку к своей Дульсинее

Край где кончится день

Через него ты бросишь кости в постель,

Но смотри как бы так не вышло

Что не сможешь собрать костей

Пролетавшая в небе стая на тебя

Словно бомбу бросает тень

Стая замкнутых в себе птиц

И, наверное, к солнцу летит

Не догадывается даже

Солнце просто желтый сигнал светофора

Говорящий о том, что тебе светит только ждать

Когда же начнешь ты жить

Поднимешься

За синих прожилок прядь

Поднимешься

Чтоб сердцу не дать остыть

Тебе нужно кем-то стать

И выбрать одну из стай

И не говорить прощай

И не говорить прощай

Мой одинокий день

На тебя обопрусь

Не измеряй мой пульс

На краю завтра, мой

Мой одинокий день

Я ведь пообещал

Не говорить прощай

Не говорить и…

Вот меня хватает пара морщинистых грубых ручонок

Нет на свете таких ученых

Объяснить отчего они так мне близки

На столе от страха трясутся листы

Руки тянут меня из будней угольно черных

На короткий отрезок пути

Тот, который она мне отмерила

С головой тяжелой на когда-то вскормившей меня груди

Объяснять ей, что умирает молодость, как уродливая офелия,

А потом говорить прости

Потом говорить прости

Потом говорить прости

Потом говорить прости,

Но не говорить прощай

Мой одинокий день

На тебя обопрусь

Не измеряй мой пульс

На краю завтра, мой

Мой одинокий день

Я ведь пообещал

Не говорить прощай

Не говорить и…

Виживай як знаєш в пеклу

І стискай кирку сильніше

Завтра, завтра ми з тобою посиніємо,

А сьогодні в холодному поті

Ми біжимо марафон з пістолетом у роті

На хвилину до своєї Дульсині

Край де скінчиться день

Через нього ти кинеш кістки в ліжко,

Але дивися як би так не вийшло

Що не зможеш зібрати кісток

Пролітала в небі зграя на тебе

Немов бомбу кидає тінь

Зграя замкнених у собі птахів

І, мабуть, до сонця летить

Не здогадується навіть

Сонце просто жовтий сигнал світлофора

Хто говорить про те, що тобі світить тільки чекати

Коли ж почнеш ти жити

Піднімешся

За синіх прожилок пасмо

Піднімешся

Щоб серцю не дати охолонути

Тобі треба кимось стати

І вибрати одну із зграй

І не говорити прощай

І не говорити прощай

Мій одинокий день

На тебе обіпруся

Не виміряй мій пульс

На краю завтра, мій

Мій одинокий день

Я ведь пообіцяв

Не говорити прощай

Не говорити і…

Ось мене вистачає пара зморшкуватих грубих рученят

Немає на світі таких вчених

Пояснити чому вони так мені близькі

На столі від страху трясуться листи

Руки тягнуть мене з буднів вугільно чорних

На короткий відрізок шляху

Той, що вона мені відміряла

З головою важкою на груди, що колись вигодувала мене.

Пояснювати їй, що вмирає молодість, як потворна офелія,

А потім говорити пробач

Потім говорити пробач

Потім говорити пробач

Потім говорити пробач,

Але не говорити прощай

Мій одинокий день

На тебе обіпруся

Не виміряй мій пульс

На краю завтра, мій

Мій одинокий день

Я ведь пообіцяв

Не говорити прощай

Не говорити і…