Среди долины ровныя - Георгий Виноградов

Среди долины ровныя,

На гладкой высоте

Цветет, растет высокий дуб

В могучей красоте.

Высокий дуб, развесистый,

Один у всех в глазах;

Один, один, бедняжечка,

Как рекрут на часах.

Взойдет ли красно солнышко, —

Кого под тень принять?

Ударит ли погодушка, —

Кто будет защищать?

Ни сосенки кудрявыя,

Ни ивки вкруг него;

Ни кустики зеленые

Не вьются вкруг него.

Ах, скучно одинокому

И дереву расти!

Ах, горько молодцу

Без милой жизнь вести!

Есть много сребра, золота:

Кому их подарить?

Есть много славы, почестей:

Но с кем их разделить?

Встречаюсь ли с знакомыми:

Поклон — да был таков;

Встречаюсь ли с пригожими:

Поклон — да пара слов.

Одних я сам чуждаюся,

Другой бежит меня.

Все други, все приятели

До черного лишь дня!

Где ж сердцем отдохнуть могу,

Когда гроза взойдет?

Друг нежный спит в сырой земле,

На помощь не придет.

Ни роду нет, ни племени

В чужой мне стороне;

Не ластится любезная

Подруженька ко мне!

Не плачется от радости

Старик, глядя на нас,

Не вьются вкруг малюточки,

Тихохонько резвясь.

Возьмите же все золото,

Все почести назад, —

Мне Родину, мне милую,

Мне милой дайте взгляд!

Серед долини рівні,

На гладкій висоті

Цвіте, росте високий дуб

У могутній красі.

Високий дуб, розлогий,

Один у всіх у очах;

Один, один, бідолаха,

Як рекрут на годиннику.

Зійде ли червоно сонечко, —

Кого під тінь прийняти?

Вдарить чи погода, —

Хто захищатиме?

Ні сосені кучеряві,

Ниївки навколо нього;

Ні кустики зелені

Не в'ються навколо нього.

Ах, нудно самотньому

І дереву рости!

Ах, гірко молодцю

Без милого життя вести!

Є багато срібла, золота:

Кому їх подарувати?

Є багато слави, почестей:

Але з ким їх розділити?

Зустрічаюся чи зі знайомими:

Уклін — так був такий;

Зустрічаюся чи з гарними:

Уклін — так пара слів.

Одних я сам цураюся,

Інший біжить мене.

Всі інші, всі друзі

До чорного лише дня!

Де ж серцем відпочити можу,

Коли гроза зійде?

Друг ніжний спить у сирій землі,

На допомогу не прийде.

Ні роду немає, ні племені

У чужому мені боці;

Не ластиться люб'язна

Подруженька до мене!

Не плачеться від радості

Старий, дивлячись на нас,

Не в'ються навколо малюточки,

Тихенько граючись.

Візьміть же все золото,

Всі почесті тому,—

Мені Батьківщину, мені милу,

Мені милій дайте погляд!