Les oubliés - Gauvain Sers

Devant le portail vert de son école primaire

On l’reconnaît tout d’suite

Toujours la même dégaine avec son pull en laine

On sait qu’il est instit

Il pleure la fermeture à la rentrée future

De ses deux dernières classes

Il paraît qu’le motif c’est le manque d’effectif

Mais on sait bien c’qui s’passe

On est les oubliés

La campagne, les paumés

Les trop loin de Paris

Le cadet d’leurs soucis

À vouloir regrouper les cantons d'à côté en 30 élèves par salle

Cette même philosophie qui transforme le pays en un centre commercial

Ça leur a pas suffit qu’on ait plus d'épicerie

Que les médecins se fassent la malle

Y’a plus personne en ville, y’a que les banques qui brillent dans la rue

principale

On est les oubliés

La campagne, les paumés

Les trop loin de Paris

Le cadet d’leurs soucis

Qu’il est triste le patelin avec tous ces ronds-points

Qui font tourner les têtes

Qu’il est triste le préau sans les cris des marmots

Les ballons dans les fenêtres

Même la p’tite boulangère se demande c’qu’elle va faire

De ses bon-becs qui collent

Même la voisine d’en face elle a peur, ça l’angoisse

Ce silence dans l'école

On est les oubliés

La campagne, les paumés

Les trop loin de Paris

Le cadet d’leurs soucis

Quand dans les plus hautes sphères couloirs du ministère

Les élèves sont des chiffres

Y’a des gens sur l’terrain de la craie plein les mains

Qu’on prend pour des sous-fifres

Ceux qui ferment les écoles les cravatés du col

Sont bien souvent de ceux

Ceux qui n’verront jamais ni de loin ni de près

Un enfant dans les yeux

On est les oubliés

La campagne les paumés

Les trop loin de Paris

Le cadet de leur soucis

On est troisième couteau

Dernière part du gâteau

La campagne, les paumés

On est les oubliés

Devant le portail vert de son école primaire

Y’a l’instit du village

Toute sa vie, des gamins

Leur construire un lendemain

Il doit tourner la page

Перед зеленою брамою його початкової школи

Ми впізнаємо це відразу

Завжди однаково виглядає з її вовняним светром

Ми знаємо, що він інститут

Він оплакує закриття під час майбутнього початку навчального року

З двох останніх його класів

Схоже, причина в нестачі кадрів

Але ми знаємо, що відбувається

Ми забуті

Село, невдахи

Занадто далеко від Парижа

Наймолодший із їхніх турбот

Бажання згрупувати сусідні кантони в 30 студентів на кімнату

Ця сама філософія, яка перетворює країну на комерційний центр

Їм замало того, що в нас було більше продуктів

Нехай лікарі йдуть геть

У місті нікого не залишилося, тільки береги, що сяють на вулиці

основний

Ми забуті

Село, невдахи

Занадто далеко від Парижа

Наймолодший із їхніх турбот

Яке сумне село з усіма цими хороводи

що обертають голови

Як сумно на подвір’ї без криків нахабників

Повітряні кулі у вікнах

Навіть маленька пекарка дивується, що вона збирається робити

З його липких bon-becs

Навіть сусідка через дорогу боїться, це її хвилює

Ця тиша в школі

Ми забуті

Село, невдахи

Занадто далеко від Парижа

Наймолодший із їхніх турбот

Коли у найвищих залах служіння

Учні - це числа

На полі стоять люди з повними руками крейдою

Що ми приймаємо за підлеглих

Тим, хто закриває школи, комір зав'язує

Часто такі

Ті, хто ніколи не побачить ні здалека, ні близько

Дитина в очах

Ми забуті

Втрачена кампанія

Занадто далеко від Парижа

Молодший з їхніх турбот

Ми третій ніж

Останній шматочок торта

Село, невдахи

Ми забуті

Перед зеленою брамою його початкової школи

Там сільська вчителька

Все життя, діти

Побудуйте їм завтрашній день

Він повинен перегорнути сторінку