Autrefois - Frida Boccara

Autrefois des châteaux s’amusaient dans le ciel

À défier les outrages du temps

Autrefois les vaisseaux s’emparaient de la mer

En chantant

Autrefois des marchands ramenaient du Levant

Des étoiles et des roses de sang

Et des brumes du Nord aux franges tout encore cousues d’or

Autrefois des armées s’en allaient loin du temps

Sans savoir où le temps les menait

Autrefois des seigneurs s'éteignaient

Sous des arbres mourants.

Autrefois les amants s’attendaient

Et leurs serments se chantaient

Et les poètes mouraient pour une rime.

Autrefois chaque roi voulait rire d’un fou

Et des fous se prenaient pour des rois

On rêvait qu’une reine mourait de plaisir

Dans leurs bras

Autrefois les princesses s’en donnaient une nuit

À celui qui n’avait pas le droit

Acceptaient de mourir au bûcher

Plutôt que de guérir

Et pourtant s’il fallait revenir à ce temps

Où l’amour se donnait des amants

Comme au ciel est sur terre nos yeux

N’en verront jamais plus

Je choisirai cette nuit

Et ce matin de ma vie

Ma vie commence aujourd’hui

Puisque tu m’aimes

Puisque tu m’aimes

Колись у небі грали замки

Щоб кинути виклик зламу часу

Колись кораблі захопили море

Спів

Колись купці привезли з Леванту

Зірки та кров троянди

А від північних туманів до краю ще золотом зашито

Колись війська йшли далеко

Не знаючи, куди їх веде час

Раніше лорди вимерли

Під відмираючими деревами.

Колись давно закохані чекали

І співали свої клятви

А поети вмирали за риму.

Колись кожен король хотів посміятися з дурня

А дурні думали, що вони королі

Нам снилося, що королева померла від задоволення

В їхніх руках

У минулому принцеси проводили цю ніч

Тому, хто не мав права

Погодився померти на вогнищі

А не лікувати

І все ж якби нам довелося повернутися в той час

Де любов дала собі коханців

Як на небі, наші очі на землі

Більше ніколи не побачу

Я виберу сьогодні ввечері

І цей ранок мого життя

Моє життя починається сьогодні

Так як ти мене любиш

Так як ти мене любиш