Inverno - Franco Battiato

Sale la nebbia sui prati bianchi

Come un cipresso nei camposanti

Un campanile che non sembra vero

Segna il confine fra la terra e il cielo

Ma tu che vai, ma tu rimani

Vedrai la neve se ne andrà domani

Rifioriranno le gioie passate

Col vento caldo di un’altra estate

Anche la luce sembra morire

Nell’ombra incerta di un divenire

Dove anche l’alba diventa sera

E i volti sembrano teschi di cera

Ma tu che vai, ma tu rimani

Anche la neve morirà domani

L’amore ancora ci passerà vicino

Nella stagione del biancospino

La terra stanca sotto la neve

Dorme il silenzio di un sonno greve

L’inverno raccoglie la sua fatica

Di mille secoli, da un’alba antica

Ma tu che stai, perché rimani?

Un altro inverno tornerà domani

Cadrà altra neve a consolare i campi

Cadrà altra neve sui camposanti

Над білими луками здіймається туман

Як кипарис на кладовищі

Дзвіниця, яка не здається справжньою

Позначте межу між землею і небом

Але ти йдеш, а ти залишаєшся

Ви побачите, що завтра сніг піде

Знову розквітнуть минулі радості

З гарячим вітром ще одного літа

Світло також ніби вмирає

У непевній тіні становлення

Де навіть світанок стає вечірнім

А обличчя схожі на воскові черепа

Але ти йдеш, а ти залишаєшся

Завтра також помре сніг

Любов все одно пройде повз нас

У сезон глоду

Втомлена земля під снігом

Спить у тиші тяжкого сну

Зима збирає свою втому

Тисяча століть, від давнього світанку

Але що ти, чому ти залишишся?

Завтра повернеться ще одна зима

Більше снігу випаде, щоб утішати поля

Більше снігу випаде на цвинтарях