Сотник - Филипп Киркоров

От росы кровавой клонится трава,

От тумана красного хмельна голова.

Бились насмерть казаки, да и закончен бой.

Сотник смотрит в небо, смотрит как живой.

Ой, ты сотник смелый, славный был старик,

Знаю, ты полдела делать не привык.

А теперь седые кудри на земле лежат.

Смотрит сотник в небо, не отводит взгляд.

Без тебя мне, сотник, смутно на душе.

Не сидеть тебе, родной, в боевом седле.

Что, конек соловый, головой поник,

Ведь казак полдела делать не привык.

Хоть и жаль до боли, грустить недосуг,

Тоска перед боем - казаку не друг.

Долетела пуля - вот и кончен бой.

Сотник смотрит в небо, смотрит как живой.

Прощай, брат!

И Донская степь плачет о тебе...

Від роси кривавої хилиться трава,

Від туману червоного хмільна голова.

Билися на смерть козаки, та й закінчено бій.

Сотник дивиться на небо, дивиться як живий.

Ой, ти сотник сміливий, славний був старий,

Знаю, ти півсправи робити не звик.

А тепер сиві кучері на землі лежать.

Дивиться сотник у небо, не відводить погляду.

Без тебе мені, сотнику, невиразно на душі.

Не сидіти тобі, рідний, у бойовому сідлі.

Що, коник соловий, головою поник,

Адже козак половини справи робити не звик.

Хоч і шкода до болю, сумувати час,

Туга перед боєм - козаку не друг.

Долетіла куля – от і закінчено бій.

Сотник дивиться на небо, дивиться як живий.

Прощай, брате!

І Донський степ плаче про тебе...