Aiyra Ibi Abá - Fabio Brazza, Mato Seco

Homem branco chegou aqui

E me perguntou:

Quanto custa essa terra

Só falar que eu te dou

Mas eu não entendi

Índio não entende

Minha terra é minha mãe

E a mãe não se vende

Eu agradeço a mensagem cálida, mas cara pálida

Sua proposta não é válida

A vida não é propriedade de quem vence a guerra

A terra não pertence ao homem, o homem que pertence a terra

E é ai que você erra, pois não se pode comprar

A clareza da água a pureza do ar

Não sou dono de nada, nada disso é meu

Tudo isso é um presente que a natureza nos deu

Veja bem esse Rio é sagrado pra nós

Ele que matou a sede dos nossos avós

Ele corre em nós, como o sangue na veia

É da seiva do solo que sai nossa ceia

Receio, que ainda assim você não entenda

Já que em sua sociedade tudo esta a venda

Mas índio se defende e índio não se rende

Pois a honra para nós não é uma questão de renda

Homem branco chegou aqui

E me perguntou:

Quanto custa essa terra

Só falar que eu te dou

Mas eu não entendi

Índio não entende

Minha terra é minha mãe

E a mãe não se vende

Veja na natureza não há cobiça

A gente tira o que precisa, nada se desperdiça

Dizem que Índio preguiça, mas é que não é normal

É o cumulo tamanho acumulo de capital

Esse mundo tá doente, perdido

Se não posso deixar posse

Apenas passo a lição do ente querido

Não faz sentido, trabalhar a vida inteira

Por coisas que cedo ou tarde vão parar numa lixeira

Não, eu não entendo a sua maneira de vida

Seu progresso não passa de uma manobra suicida

Meu povo vive em igualdade e liberdade

E você chama sua sociedade evoluída?

Aiyra Ibi Aba, Aiyra Ibi Aba

Aiyra, Aiyra Ibi Aba

Ultimamente quando ando pela terra

Escuto o prenúncio de uma guerra

Do homem que mata

Do ferro que berra

Do grito aflito da mata oculto pelo ranger da moto serra

Senhor, se for tomar essa terra lhe peco o favor

Que ensine seus filhos a trata-la com amor

Mas se for para manchar e destruir a terra que eu nasci

Antes de partir, me enterra aqui

Porém saiba que ainda que eu me vá, meu povo viverá

Pois somos um pedaço da alma deste lugar

E quando a última arvore tombar, o homem branco vai perceber

Que dinheiro não se pode comer

Ai você vera;

eu e você somos iguais

Temos a mesma alma que as plantas e os animais

Da terra viemos e pra ela iremos voltar

Mas até lá já será tarde demais

Aiyra Ibi Aba, Aiyra Ibi Aba

Aiyra, Aiyra Ibi Aba

сюди прибув білий чоловік

І запитав мене:

скільки коштує ця земля

Просто скажи, що я тобі даю

Але я не розумію

Індіанка не розуміє

моя земля моя мати

А мати не продається

Я ціную тепле повідомлення, але бліде обличчя

Ваша пропозиція недійсна

Життя не належить тим, хто виграє війну

Земля не належить людині, людині, яка належить землі

І тут ти помиляєшся, бо не можеш купити

Прозорість води чистота повітря

Я нічого не маю, нічого з цього не моє

Все це дар, який нам подарувала природа

Бачиш, ця річка для нас священна

Той, хто втамував спрагу наших дідів

Воно тече в нас, як кров у вені

Саме з ґрунтового соку виходить наша вечеря

Боюся, ти досі не розумієш

Оскільки у вашому суспільстві все продається

Але індіанці захищаються, а індіанці не здаються

Бо честь для нас – це не заробіток

сюди прибув білий чоловік

І запитав мене:

скільки коштує ця земля

Просто скажи, що я тобі даю

Але я не розумію

Індіанка не розуміє

моя земля моя мати

А мати не продається

Дивіться, що в природі немає жадібності

Беремо те, що нам потрібно, нічого не витрачаємо

Кажуть, що індіанці ліниві, але це ненормально

Це розмір накопичення капіталу

Цей світ хворий, втрачений

Якщо я не можу залишити володіння

Просто передаю урок коханої людини

Немає сенсу все життя працювати

За речі, які рано чи пізно потрапляють у смітник

Ні, я не розумію твого способу життя

Ваш прогрес – це не що інше, як суїцидальний маневр

Мій народ живе в рівності і свободі

І ви називаєте своє суспільство еволюційним?

Айра Ібі Аба, Айра Ібі Аба

Айра, Айра Ібі Аба

Останнім часом, коли я ходжу по землі

Я чую передвістя війни

Від людини, яка вбиває

Від заліза, що кричить

Від скорботного крику лісу, прихованого рейнджером мотоциклетної пилки

Господи, якщо ти збираєшся взяти цю землю, я прошу у тебе ласки

Щоб вона вчить своїх дітей ставитися до неї з любов’ю

Але якщо заплямити і знищити землю, я народився

Перш ніж піти, поховай мене тут

Але знайте, що навіть якщо мене не буде, мій народ буде жити

Бо ми є частинкою душі цього місця

І коли впаде останнє дерево, біла людина зрозуміє

Які гроші не можна їсти

Ой, побачиш;

ти і я однакові

У нас така ж душа, як у рослин і тварин

З землі ми прийшли і до неї повернемося

Але тоді буде пізно

Айра Ібі Аба, Айра Ібі Аба

Айра, Айра Ібі Аба