Quietus - Evoken

In a moments passing, swept away in death’s final embrace

Through unlit corridors of purest oblivion

Submerged in a sea of darkness without end

To feel nothing… hear nothing… for a thousand eternities

In the silence below, do we dream of life?

In a dark union with the earth, bearer of lost life

The morrow shall never arrive in thy slumber of ages

Behold the destiny of all, an unforgiving end

The burial of flesh begins the return to dust

Just under the sighing of the wind

I can hear you weeping from below the cold soil

Maddened by grief, I kneel beside your grave

For in time, even memories may die…

Минувши хвилини, охоплений останніми обіймами смерті

Неосвітленими коридорами найчистішого забуття

Занурений у море темряви без кінця

Нічого не відчувати… нічого не чути… тисячу вічностей

Чи мріємо ми про життя в тиші внизу?

У темному союзі із землею, носій втраченого життя

Завтрашній день ніколи не настане в твоєму сні віків

Дивіться на долю всіх, непрощаючий кінець

Поховання плоті розпочинає повернення в порох

Просто під зітхання вітру

Я чую, як ти плачеш із-під холодного ґрунту

Збожеволіла від горя, я стаю на коліна біля твоєї могили

Бо з часом навіть спогади можуть померти…