Descend the Lifeless Womb - Evoken

I saw the world descend beneath a black pall breathing, seething

The unanimated now alive in murky, abstract horror

Upon the casket, lying in ruin upon its side

The writhing abyss obscene in the burning lamp’s ghostly light

Stretching into infinity;

the open lid reveals a view into the dephts of

internal hell

Petrified by visions in this hypnotic interlude

For I am the deceased, within the crawling skin and sightless eyes as cold as

death

Demons silently extract my sanity

The march of a funeral drum, beating

So like my blackened heart

May the darkness I welcome

Enlighten the enigmas of my faith

Solitary figure in the endless cycle of mortality

A self-constructed purgatory to languish in for time unknown

In this gloom-filled room, the true frailty of life is revealed

The spirit disintegrates long before the flesh is lost

The concept of eternity crashing down

Desperate to the believe in the unreal, for truth is the path of pain

Close the curtains;

shed some darkness on

The intricate patterns that adorn this spectral carpet

Pity me such as I’ve yearned for, mourners gathered in solemn rite

Their misery was always my own

Breathe once again;

the passages drone distant and detached

I shut my eyes and pine for the funereal essence

The presence of death slowly fades

Я бачив, як світ опускався під чорну тьму, дихаючи, кипіючи

Неживий тепер живий у темному, абстрактному жаху

На скрині, що лежить у руїнах на боці

Звиваюча прірва непристойна в примарному світлі палаючої лампи

Розтягування в нескінченність;

відкрита кришка відкриває вид у глибини

внутрішнє пекло

Скам’янілі від бачення в цій гіпнотичній інтермедії

Бо я покійний, у шкірі, що повзає, і в незрячих очах, як холодні

смерть

Демони мовчки виймають мій розум

Марш похоронного барабана, б’є

Так як моє почорніле серце

Хай темрява я вітає

Просвітіть загадки мої віри

Самотня фігура в нескінченному циклі смертності

Чистилище, побудоване власноруч, щоб томити в невідомому часі

У цій сповненій похмурою кімнаті виявляється справжня слабкість життя

Дух розпадається задовго до того, як тіло втрачено

Концепція вічності руйнується

Відчайдушно вірити в нереальне, бо правда – це шлях болю

Закрити штори;

пролити трохи темряви

Складні візерунки, які прикрашають цей спектральний килим

Пожалій мене так, як я прагнув, скорботники зібралися в урочистий обряд

Їхнє страждання завжди було моїм

Знову вдихніть;

проходи гудуть далекі й відокремлені

Я заплющив очі й сумую від похоронної есенції

Присутність смерті повільно зникає