Verso le stelle - Enrico Ruggeri

Triste come lo sguardo

di chi non pu?

vedere il sole,

lenta come il ritardo

di certe parole d’amore,

forte come la solitudine

quando lei non c'?,

?

la difficolta di vita in me.

Lunga come la spiaggia

senza le file di ombrelloni,

giunge come la pioggia

nelle sbagliate stagioni,

pesante come l’abitudine al ritmo che non vuoi,

?

la difficolt?

di vita in noi.

Povera come gli occhi

se chiedono il pane ai soldati,

lenta come i rintocchi

delle campane per gli arrestati,

fa male come il tempo

che fermare tu non puoi,

?

la miseria della vita in noi.

Anch’io sono nel fango

per?

guardo su le stelle

e le vedo cos?

belle

perch?

l’anima?

un concetto senza et?:

n?

famiglia n?

bandiera.

E la mia anima?

leggera come me che volo via

Сумний, як вигляд

з кого не можна?

побачити сонце,

повільно, як затримка

певні слова любові,

сильний, як самотність

коли її немає,

?

складність життя в мені.

Поки пляж

без рядів парасольок,

це йде як дощ

у неправильні пори року,

важкий, як звичка, у темпі, якого ти не хочеш,

?

складність?

життя в нас.

Бідні, як очі

якщо вони просять у солдатів хліба,

повільно, як мита

дзвони для заарештованих,

боляче, як погода

що ти не можеш зупинитися,

?

біда життя в нас.

Я теж у багнюці

для?

Я дивлюся на зірки

і я бачу їх cos?

гарний

чому

душа?

поняття без віку:

n?

сім'я n?

прапор.

Що з моєю душею?

світло, як я відлітаю