La partecipazione - Enrico Ruggeri

Spero manchi una striscia di tempo

per tracciare bilanci.

Questa vita propone moltissimi agganci

e continua cos?,

accavallandoci i binari.

Ci trasporta cos?,

tra pochi attimi ordinari nell’imponderabile.

Non sarebbe nemmeno strano

dichiararsi contenti

col cervello che rotola in mezzo agli assenti.

Ma non basta cos?:

c'?

poco tempo e molta sete.

E non basta cos?

e questa quite dopo la tempesta

che non serve pi?.

Mai, non cambia mai

questa partecipazione

e ogni gesto ed ogni azione

hanno peso su di noi.

Non ci lascia mai il concetto del dettaglio:

ogni sguardo ed ogni sbaglio

fanno breccia su di noi.

E vorresi sorvolare, ma non puoi.

E l’umore che cambia altezza

come un otto volante,

e fatica a discernere quando?

importante.

E si parte da qui,

alla ricerca dell’ignoto.

E si fugge da qui

cercando un campo con un moto che perpetuo non sar?.

Mai, non cambia mai questa partecipazione

Сподіваюся, є смуга часу

складати бюджети.

Це життя пропонує багато зв’язків

і продовжується так,

перетинання колій.

Так нас несе,

за кілька звичайних моментів у незрозумілому.

Це навіть не було б дивно

заявити про себе щасливим

з мозком, що котиться серед відсутніх.

Але цього замало:

c '?

мало часу і багато спраги.

А хіба цього мало?

і це зовсім після бурі

що більше не потрібно.

Ніколи, ніколи не змінюється

цю участь

і кожен жест і кожна дія

вони тяжіють над нами.

Він ніколи не залишає нам поняття деталі:

кожен погляд і кожна помилка

вони прориваються крізь нас.

І хочеш перелетіти, але не можеш.

Саме настрій змінює висоту

як восьмиколісний візок,

і важко зрозуміти, коли?

важливий.

І починається звідси,

у пошуках невідомого.

А ми тікаємо звідси

шукає поле з вічним рухом, якого не буде.

Ніколи, ніколи не змінюйте цю участь