Incontro - Enrico Ruggeri

E correndo mi incontrò lungo le scale

Quasi nulla mi sembrò cambiato in lei

La tristezza poi, ci avvolse come miele

Per il tempo scivolato su noi due

Il sole che calava già, rosseggiava la città

Già nostra e ora straniera e incredibile e fredda

Come un istante dèjà-vu, ombra della gioventù

Ci circondava la nebbia

Auto ferme ci guardavano in silenzio

Vecchi muri proponevano nuovi eroi

Dieci anni da narrare l’uno all’altro

Ma le frasi rimanevano dentro in noi

Cosa fai ora?

Ti ricordi?

Eran belli i nostri tempi

Ti ho scritto e un anno mi han detto

Che eri ancora via

E poi la cena a casa sua

La mia nuova cortesia

Stoviglie color nostalgia

E le frasi, quasi fossimo due vecchi

Rincorrevano solo il tempo dietro a noi

Per la prima volta vidi quegli specchi

Capii i quadri, i sopramobili ed i suoi

I nostri miti morti ormai

La scoperta di Hemingway

Il sentirsi nuovi, le cose sognate ora viste

La mia America e la sua diventate nella via

La nostra città così triste

Carte e vento volan via nella stazione

Freddo e luci accese, forse per noi, lì

Ed in fine, in breve, la sua situazione

Uguale, quasi, a tanti nostri films

Come in un libro scritto male

Lui si era ucciso per Natale

Ma il triste racconto sembrava assorbito dal buio

Povera amica che narravi

Dieci anni in poche frasi

E io i miei in un solo saluto

E pensavo, dondolato dal vagone

'cara amica, il tempo prende e il tempo dà.'

Noi corriamo sempre in una direzione

Ma quale sia e che senso abbia, chi lo sa?

E restano i sogni senza tempo

Le impressioni di un momento

Le luci nel buio

Le case intraviste da un treno

Siamo qualcosa che non resta

Frasi vuote nella testa

E il cuore, di simboli pieno

І коли він біг, то зустрів мене на сходах

Здавалося, що в ній майже нічого не змінилося

Тоді смуток огорнув нас, як мед

На той час, коли це впало на нас двох

Сонце, що вже заходило, робило місто червоним

Уже наш, а тепер чужий і неймовірний і холодний

Як миттєвий дежа-вю, тінь молодості

Нас оточував туман

Нерухомі машини мовчки спостерігали за нами

Старі стіни пропонували нових героїв

Десять років розповідати один одному

Але речення залишилися в нас

Що ти зараз робиш?

Ти пам'ятаєш?

Наші часи були прекрасні

Я писав тобі і через рік мені сказали

Щоб ти все ще був далеко

А потім вечеря у нього вдома

Моя нова ввічливість

Посуд кольору ностальгії

А речення, ніби ми двоє старих

Вони просто гналися за нами за часом

Я вперше побачив ці дзеркала

Я розумів картини, орнаменти та його

Тепер наші міфи мертві

Відкриття Хемінгуея

Відчуття нового, те, про що ви мрієте, побачене

Моя і твоя Америка стають на вулиці

Наше місто таке сумне

На станції відлітають папери і вітер

Холодно і світло горить, мабуть, для нас там

І, нарешті, коротко, його ситуація

Майже те саме, що й у багатьох наших фільмах

Як у погано написаній книзі

Він убив себе на Різдво

Але сумна історія, здавалося, поглинула темряву

Бідний друг, про якого ти говорив

Десять років у кількох реченнях

А я мій одним привітанням

А я подумав, качав з воза

'любий друже, час займає, а час дає.'

Ми завжди біжимо в одному напрямку

Але що це таке і який в цьому сенс, хто знає?

І залишаються вічні мрії

Враження миті

Вогні в темряві

Будинки проглядали з поїзда

Ми є те, чого не залишається

Порожні фрази в голові

І серце, сповнене символів