Il portiere di notte - Enrico Ruggeri

Vanno via e non tornano più

Non danno neanche il tempo di chiamarli

E non lasciano niente, non scrivono dietro il mittente

E nelle stanze trovo solo luci spente

Sapeste che pena per chi organizza la scena

Restare dietro al banco come un cane con la sua catena

E lei che viene spesso a notte fonda

È così bella, è quasi sempre bionda

È lei che cambia sempre cavaliere

E mi parla soltanto quando chiede da bere

Ma la porterò via e lei mi seguirà

Prenoterò le camere in tutte le città

La porterò lontano per non lasciarla più

La porterò nel vento e se possibile più su

E quando ci sorprenderà l’inverno

Non sarò più portiere in questo albergo

Sapeste che male quando la vedo entrare

Non la posso guardare senza immaginare

Ma è lei che non immagina per niente

Cosa darei per esserle presente

Ma lei non vede e allora parlo piano

Con la sua forma in un asciugamano

Ma la porterò via, non l’abbandonerò

La renderò partecipe di tutto ciò che ho

La porterò lontano per non lasciarla mai

E mi dirà: «Ti voglio per quello che mi dai»

E quando insieme prenderemo il largo

Non sarò più portiere in questo albergo

E insieme dentro al buio che ci inghiotte

Non sarò più il portiere della notte

Вони йдуть і ніколи не повертаються

Їм навіть не дають часу подзвонити

І нічого не залишають, за відправником не пишуть

А в кімнатах я бачу тільки вимкнене світло

Ви знали, як шкода тих, хто організовує сцену

Стояти за прилавком, як собака на ланцюгу

І та, яка часто приходить пізно ввечері

Вона така красива, майже завжди блондинка

Саме вона завжди змінює лицаря

І він розмовляє зі мною лише тоді, коли просить випити

Але я її заберу, і вона піде за мною

Забронюю номери у всіх містах

Я заберу його далеко, щоб ніколи не залишити його

Візьму по вітру і по можливості вище

А коли зима нас здивує

Я більше не буду портьє в цьому готелі

Ти знав, як було погано, коли я бачив, як вона заходить

Я не можу дивитися на це, не уявляючи

Але це вона зовсім не уявляє

Що б я дав, щоб бути присутнім перед тобою

Але вона не бачить, тому я говорю тихо

Зі своєю формою в рушник

Але я його заберу, я його не покину

Я поділюся з вами всім, що маю

Я відвезу її далеко, щоб ніколи не залишати її

А він мені скаже: «Я хочу тебе за те, що ти мені даєш»

І коли ми разом відпливемо

Я більше не буду портьє в цьому готелі

І разом у темряві, що нас поглинає

Я більше не буду нічним швейцаром