Memorias del Alzheimer - El Barrio

Hoy es 14 de febrero

Todavía de mi boca

Ahora que ya estamos solos

Hoy es 14 de febrero

Todavía de mi boca

Salen estas bellas notas

Pa decirte que te quiero

Ahora que ya estamos solos

Más solitos que la luna

A tu lado nada temo

Pues estoy con mi reliquia

Mi epicentro y mi fortuna

Que agustito pasa el tiempo

Si me acunas en tu regazo

Siempre he sido el lazarillo

Que guiaba de la mano

A cupido y sus flechazos

No relaten cuentecillos

Donde todos coman perdices

Que analicen los sentios

De tus labios con los míos

Y escriban esas directrices

Ahora que somos mayores

En la torre de mis años

Como puede ser posible

Que tenga ese pellizquito

Cuando me coges del brazo

Ahora que somos esclavos

De la torpeza y la arruga

Todavía de mi boca

Salen frases que me dicen

Como tu no habrá ninguna

Aún recuerdo tu camisa

Y hasta aquella falda con tan poco vuelo

Cada vez que me besabas

Decías que mi boca sabía a pan nuevo

Con la punta de una piedra

Sellamos nuestro amor

Debajo de una encina

Dibujamos un corazón

Y el árbol lo selló

Con sangre de resina

Y desde aquel momento

Nació el amor, nació el amor, nació el amor

Yo te quiero vida mía

Fueron pasando los días

Y nuestro amor se hizo grande

Cómo puede ser posible

Que la vida de momento

Nos hiciera padre y madre

Defendimos nuestra prole

Por encima del destino

Me di cuenta que en la vida

No hay cariño pa una madre

Comparable al de sus hijos

Ahora que ya estamos solos

Y hoy es 14 de febrero

Cómo puede ser posible

Que te veas olvidada

En pijama y malos pelos

Que te traten mentalmente

Por el olvio y sus herias

Ahora te llaman alzehimer

Cuando para mi has sido y serás

Mi amor maría

Dile a la vida que tu mente

Todavía se acuerda

De los atardeceres

Que tu amor por este viejo

Por mucho que pase el tiempo

En tu mente nunca muere

Que te acuerdas cada minuto

Que nos escapamos juntos

A dormir bajo una encina

Y que tallamos un corazón

Y el árbol lo selló

Con sangre de resina

Y desde aquel momento

Nació el amor, nació el amor, nació el amor

Yo te quiero vida mía

Сьогодні 14 лютого

ще з моїх уст

тепер, коли ми одні

Сьогодні 14 лютого

ще з моїх уст

Ці красиві нотки виходять

Щоб сказати тобі, що я тебе люблю

тепер, коли ми одні

Самотніший за місяць

З тобою я нічого не боюся

Ну я зі своєю реліквією

Мій епіцентр і моя доля

як приємно проходить час

Якщо ти тримаєш мене на колінах

Я завжди був гідом

що веде за руку

Купідону і його стрілам

Не розповідайте маленькі історії

Де всі їдять куріпок

аналізувати почуття

З твоїх уст з моїми

І напишіть ці рекомендації

тепер, коли ми старші

У вежі моїх років

як це можливо

мати цю щіпку

коли ти візьмеш мене за руку

тепер, коли ми раби

Від незграбності і зморшок

ще з моїх уст

Виходять фрази, які мені говорять

Таких, як ти, не буде

Я досі пам'ятаю твою сорочку

І навіть та спідниця з таким невеликим вильотом

щоразу, коли ти мене цілував

Ти сказав, що в мене в роті смак нового хліба

З кінчиком каменю

Ми запечатуємо свою любов

під дубом

Малюємо сердечко

І дерево це запечатало

Смоляною кров'ю

і з того моменту

Народилася любов, народилася любов, народилася любов

я люблю тебе життя

Дні йшли

І наша любов стала великою

як це можливо

що життя моменту

зробив нас батьком і матір'ю

Ми захищали своє потомство

над долею

Я зрозумів це в житті

Немає любові до матері

Порівняно зі своїми дітьми

тепер, коли ми одні

А сьогодні 14 лютого

як це можливо

що ти виглядаєш забутим

У піжамі та поганому волоссі

що вони ставляться до вас подумки

Крізь забуття і його рани

Тепер вас називають хворобою Альцгеймера

Коли для мене ти був і будеш

моя любов марі

Скажіть життю, що ваш розум

ще пам'ятаю

із заходів сонця

Це твоя любов до цього старого

Скільки б не минуло часу

У вашому розумі воно ніколи не вмирає

що ти згадуєш кожну хвилину

що ми втекли разом

Спати під дубом

І що ми вирізаємо серце

І дерево це запечатало

Смоляною кров'ю

і з того моменту

Народилася любов, народилася любов, народилася любов

я люблю тебе життя