Through Infectious Waters - Draconian

This flesh holds me captive and in quest of liberation…

As the sheep flock in the dissonance, I tread in dissent

To the piercing light that sears our hearts;

To the sickness that plagues our spirits…

I cannot revere in this blind acceptance and falter in my comprehension

Forfeit my injured soul, this affliction I respire!

Heal this restless spirit — that bestowed naught

Heal this heart that approached the world, as I relegate — I consign!

Heal my heart, my weeping soul…

I consign this putrid flesh

Nothing here, nobody there…

Erroneous illness shouting

The outcry reviles this tattered soil…

Drowning the world in filth and distortion

Forfeit my injured soul, this affliction I respire!

Heal this restless spirit — that bestowed naught

Heal this heart that approached the world, as I relegate — I consign!

Heal my heart, my weeping soul…

I consign this putrid flesh

I’ll leave my conscience to die

A barrenness of dreams and anticipation;

Life and hope shrivel into the void

Heal this heart that approached the world, as I relegate — I consign!

Heal my heart, my weeping soul…

I consign this putrid flesh

In this pantheon of sorrow

We are everything, yet nothing!

And as long we’re breathing

The burden devoid of conclusion!

Unaided I slither — ravaged, silent and alone

I smoulder in anxious strife;

I decline these exhausted remnants of decay

The world is coming to an end;

a vast ocean of disease…

All hope is lost… or perhaps this is the cradle of salvation

I must tranquil these turbulent waters

No more expressions shall leave my trait…

No further words shall be spoken

This illness they conceived broke my tired wings

Ця плоть тримає мене в полоні й у пошуках визволення…

Як стадо овець у дисонансі, я наступаю на інакомислення

До пронизливого світла, що палить наші серця;

До недуги, яка мучить наш дух…

Я не можу вшанувати це сліпе прийняття і похитнутися в своєму розумінні

Погуби мою поранену душу, цю біду я дихаю!

Зціліть цього неспокійного духа — який нічого не дарував

Зцілюйте це серце, яке наблизилося до світу, коли я відступаю — я відступаю!

Зціли моє серце, мою плачучу душу…

Я посилаю це гниле м’ясо

Нічого тут, нікого там…

Помилковий хворобливий крик

Крик ганьбить цей пошарпаний ґрунт…

Втопити світ у бруд і спотворення

Погуби мою поранену душу, цю біду я дихаю!

Зціліть цього неспокійного духа — який нічого не дарував

Зцілюйте це серце, яке наблизилося до світу, коли я відступаю — я відступаю!

Зціли моє серце, мою плачучу душу…

Я посилаю це гниле м’ясо

Я залишу свою совість умирати

Безплідність мрій і очікування;

Життя і надія зморщуються в порожнечу

Зцілюйте це серце, яке наблизилося до світу, коли я відступаю — я відступаю!

Зціли моє серце, мою плачучу душу…

Я посилаю це гниле м’ясо

У цьому пантеоні скорботи

Ми все, але ніщо!

І поки ми дихаємо

Тягар, позбавлений висновку!

Без сторонньої допомоги я ковзаю — спустошений, мовчазний і самотній

Я тлію в тривожній сварці;

Я відкидаю ці виснажені залишки розпаду

Світ наближається до кінця;

величезний океан хвороб…

Уся надія втрачена… або можливо, це колиска спасіння

Я мушу заспокоїти ці бурхливі води

Жодні більше вирази не залишать мою рису…

Ніяких більших слів не вимовляти

Ця хвороба, яку вони задумали, зламала мої втомлені крила