No Lonelier Star - Draconian

Floating imperceptible cinders

Back and forth a stare over the cosmic veil

As a star is dying nuclear winters' coming

Oh, entangled earth, distant eyes ablaze

Interweave forever into your hunger

As gravity collapses and light torn asunder

Sowing the seeds

Then burning the fields

We are burning the fields

Then sowing the seeds

Nothing lives or dies here

Just calumnies of matter onto the dark

It slips through our fingers

Unperceiving the emptiness

We are burning the stellar fields

I rise through debris and the dust

Who is this sun?

I always spoke to the stars

I rise through debris and the dust

Who was this sun?

I always spoke to the stars

Release me from myself

Fading back into the womb

That stellar, ethereal tomb

Just waiting for my moment to matter

And consciousness slept inside the stars

And we must remember that we forgot

There’s an immunity boundless ahead of it all

Further, always further from here

These memories are continuing

Ever onward before the dawn

Seeing as time we can’t escape

I’m drifting and fading and choking in here

These nightmares are continuing

Aching glimpses always in hiding

I’m begging, begging you for hope

I stumble through the rugged door

The crater of my being

Watching this heart graciously beating

Until it beats no more

Interweave forever into your hunger

As gravity collapses and light torn asunder

We are burning the stellar fields

I rise through debris and the dust

Who is this god?

I always spoke to the stars

I rise through debris and the dust

Who was this god?

I always spoke to the stars

I rise through debris and the dust

Who is this god?

I always spoke to the stars

Debris and the dust

Who are these gods?

Debris and the dust

They came from the stars

Пливуть непомітні недогарки

Туди й назад подивитися на космічну завісу

Як зірка вмирає, наступають ядерні зими

О, заплутана земля, далекі очі палають

Вплітаються назавжди у свій голод

Коли гравітація руйнується, а світло розривається на частини

Посів насіння

Потім спалюють поля

Ми спалюємо поля

Потім посів насіння

Тут нічого не живе і не вмирає

Просто наклепи на матерію на темряві

Воно ковзає крізь наші пальці

Не сприймаючи порожнечу

Ми спалюємо зоряні поля

Я підіймаюся крізь сміття та пил

Хто це сонце?

Я завжди розмовляв із зірками

Я підіймаюся крізь сміття та пил

Ким було це сонце?

Я завжди розмовляв із зірками

Звільни мене від себе

Згасання назад в утробу

Ця зоряна, ефірна гробниця

Просто чекаю, коли мій момент стане важливим

І свідомість спала всередині зірок

І ми мусимо пам’ятати, що ми забули

Попереду все — безмежний імунітет

Далі, завжди далі звідси

Ці спогади тривають

Завжди вперед до світанку

Бачити час, ми не можемо втекти

Я дрейфую, згасаю й задихаюся тут

Ці кошмари тривають

Болючі проблиски завжди в схованні

Я благаю, благаю надію

Я спотикаюся крізь міцні двері

Кратер мого буття

Спостерігаючи, як ласкаво б’ється це серце

Поки він не більше б’є

Вплітаються назавжди у свій голод

Коли гравітація руйнується, а світло розривається на частини

Ми спалюємо зоряні поля

Я підіймаюся крізь сміття та пил

Хто цей бог?

Я завжди розмовляв із зірками

Я підіймаюся крізь сміття та пил

Хто був цей бог?

Я завжди розмовляв із зірками

Я підіймаюся крізь сміття та пил

Хто цей бог?

Я завжди розмовляв із зірками

Сміття і пил

Хто ці боги?

Сміття і пил

Вони прийшли із зірок