A Scenery of Loss - Draconian

The winds of a dying dream, a tempest unveiled

Once again arcane rain fell — cold, sorrowful and so frail

O, those weeping times, all of my life’s a lie

An endless torrent of anguished tears' o behold my cry

The affliction of a stained creation becometh my tragedy

Lachrymose is the light — touching the buried again

O, this scenery of loss always present within me

Afar into the obscure I wish I now could soar

Even though he stole my pride — I stand above his lies

Even though I oceans cried — and sailed them far and wide

…my star shall ever shine

Drifting endlessly deep in darkened streams;

The inharmonious looms

In my doleful ocean lies the love I’ve lost…

…for heaven, my sorrow

Devour my soul as I enter the dark and cold

Fallen from heaven’s domains — god’s vengeance unfolds

This scenery of loss, a ruined empire of dismay;

A pathway of decay leading afar and always astray

Even though he stole my pride — I stand above his lies

Even though I oceans cried — and sailed them far and wide…

…my star shall ever shine

«Homage he has from all — but non from me…

I battle it against him, as I battled in highest heaven — through all eternity

And the unfathomable gulfs of hades, and the interminable reals of space

And the infinity of endless ages… all, all, will I dispute»

Вітри передсмертної мрії, буря розкрита

Знову пішов таємничий дощ — холодний, сумний і такий слабкий

О, ті часи плачу, все моє життя — брехня

Нескінченний потік болісних сліз, бачте мій крик

Страда заплямованого створіння стає моєю трагедією

Лахрімоза — це світло — знову торкаючись похованого

О, цей пейзаж втрати завжди присутній у мені

Далеко в темне, я хотів би зараз злетіти

Хоча він вкрав мою гордість — я стою над його брехнею

Хоча я океани плакали — і пливли ними далеко-вшир

...моя зірка завжди буде сяяти

Дрейф нескінченно глибоко в темних потоках;

Негармонійне вимальовується

У моєму сумному океані лежить кохання, яке я втратив…

...для неба, мій горе

Пожирай мою душу, коли я входжу в темряву й холод

Впав з небесних володінь — розгортається Божа помста

Цей пейзаж втрат, зруйнована імперія страху;

Шлях занепаду, що веде далеко і завжди збивається

Хоча він вкрав мою гордість — я стою над його брехнею

Хоча я океани плакали — і пливли ними далеко-вшир…

...моя зірка завжди буде сяяти

«Він має шану від усіх, але не від мене…

Я воюю проти нього, як бився на найвищих небесах — усю вічність

І неосяжні безодні Аїду, і нескінченні реальності космосу

І нескінченність нескінченних віків… все, все, я осперечу»