Он хотел - Дима Билан

Мы все… Забыли…

О том, кем были и…

За что получили… Эту жизнь.

Он хотел, чтоб мы любили,

Но мы любим лишь себя

Все равно.

Как же глупо — слепо верить,

Что сами распахнуться в счастье двери.

Нам хаотично выпадают места,

Стерпеть возможно — досчитай лишь до ста.

Сто шагов, слышишь?

И ты еще ближе к цели своей

В час пик мотаясь

Все мы, как пчелиный рой,

Рискуя, влюбляясь, порой слышим голос твой:

Готовы ли мы жертвовать собой?

Он хотел, чтоб мы любили,

Но мы любим лишь себя

Все равно.

Как же глупо — слепо верить,

Что сами распахнуться в счастье двери.

Он хотел, чтоб мы любили,

Но мы любим лишь себя

Все равно.

Как же глупо — слепо верить,

Что сами распахнуться в счастье двери.

Там, где есть место мечтам,

Так легко сбросить все,

Этот ненужный… хлам.

Да, это место — душа.

Но душе в мире не прожить, не дыша.

Он хотел, чтоб мы любили,

Но мы любим лишь себя

Все равно.

Как же глупо — слепо верить,

Что сами распахнуться в счастье двери.

Он хотел, чтоб мы любили,

Но мы любим лишь себя

Все равно.

Как же глупо — слепо верить,

Что сами распахнуться в счастье двери.

Ми все… Забули…

Про того, ким були і...

За що отримали… Це життя.

Він хотів, щоб ми любили,

Але ми любимо лише себе

Все одно.

Як ж безглуздо — сліпо вірити,

Що самі відчинитись у щастя дверей.

Нам хаотично випадають місця,

Стерпіти можливо — дорахуй лише до ста.

Сто кроків, чуєш?

І ти ще ближче до мети своєї

В годину пік мотаючись

Всі ми, як бджолиний рій,

Ризикуючи, закохаючись, часом чуємо голос твій:

Готові чи ми жертвувати собою?

Він хотів, щоб ми любили,

Але ми любимо лише себе

Все одно.

Як ж безглуздо — сліпо вірити,

Що самі відчинитись у щастя дверей.

Він хотів, щоб ми любили,

Але ми любимо лише себе

Все одно.

Як ж безглуздо — сліпо вірити,

Що самі відчинитись у щастя дверей.

Там, де є місце мріям,

Так легко скинути все,

Цей непотрібний... мотлох.

Так, це місце - душа.

Але душі в світі не прожити, не диха.

Він хотів, щоб ми любили,

Але ми любимо лише себе

Все одно.

Як ж безглуздо — сліпо вірити,

Що самі відчинитись у щастя дверей.

Він хотів, щоб ми любили,

Але ми любимо лише себе

Все одно.

Як ж безглуздо — сліпо вірити,

Що самі відчинитись у щастя дверей.