Часы - Дима Билан

Стрелок на часах торопливый пульс.

Слёзы на глазах душат.

Ну, и пусть!

Дышим, но не в такт, значит, вышло так.

Вернусь...

Переулков шум, я пока дышу.

Капли по стеклу, в улицы спешу.

Время попрошу - может, я ещё прощу...

Даришь глазам моим свой одинокий дым.

В мире ненужных слов вдвоём молчим...

Прячешь усталый взгляд, сердце зовёт назад.

Но, вопреки всему, часы спешат.

Снова у окна до пяти утра.

В этих вечерах ты теперь одна.

Потеряла суть, только бы вздохнуть чуть-чуть...

Стружкою из глаз побежала тушь.

Пишет свой рассказ осень наших душ.

Просто я уже больше не вернусь сюда.

Даришь глазам моим свой одинокий дым.

В мире ненужных слов вдвоём молчим...

Прячешь усталый взгляд, сердце зовёт назад.

Но, вопреки всему, часы спешат.

Даришь глазам моим свой одинокий дым.

В мире ненужных слов вдвоём молчим...

Прячешь усталый взгляд, сердце зовёт назад.

Но, вопреки всему, часы спешат.

Стрілок на годиннику квапливий пульс.

Сльози на очах душать.

Ну і нехай!

Дихаємо, але не в такт, отже, вийшло так.

Повернуться...

Провулків шум, я поки дихаю.

Краплі по склу, у вулиці поспішаю.

Час попрошу - може, я ще пробачу...

Даруєш моїм очам свій самотній дим.

У світі непотрібних слів удвох мовчимо.

Ховаєш стомлений погляд, серце кличе назад.

Але, попри все, годинник поспішає.

Знову біля вікна до п'ятої ранку.

У цих вечорах тепер ти одна.

Втратила суть, аби зітхнути трохи...

Стружкою з очей побігла туш.

Пише свою розповідь осінь наших душ.

Просто я вже не повернуся сюди.

Даруєш моїм очам свій самотній дим.

У світі непотрібних слів удвох мовчимо.

Ховаєш стомлений погляд, серце кличе назад.

Але, попри все, годинник поспішає.

Даруєш моїм очам свій самотній дим.

У світі непотрібних слів удвох мовчимо.

Ховаєш стомлений погляд, серце кличе назад.

Але, попри все, годинник поспішає.