я люблю того кто не придёт - Диана Арбенина

Я люблю того, кто не придет, кто не сядет пить чай за одним столом.

Кто никогда, никогда не приходил в мой дом.

Я люблю того, кто спит по ночам, опустив веки в ночную печаль.

Дрожит фитиль его огня и гаснет в свете дня.

А мы с тобою уже далеко от земли, ты умеешь летать, я умею любить.

Ты любишь мечтать, а я люблю петь.

И наши страны давно стали одной, наши войны давно превратились в парад.

Ты так долго этого ждал, почему ты не рад?

Медленный стук чужих шагов, вечер не время для звонков и для врагов.

Я недостаточно сильна, давит всей тяжестью вина, но не до дна.

Я люблю того кто держит в руке ключ от дверей, что всегда на замке,

Кто знает маршруты ночных поездов до дальних городов.

Я люблю того, кто видит мой цвет, кто рядом со мной, когда меня нет.

И слезы мои — его глаза, как соль на парусах.

А мы с тобою уже далеко от земли, ты умеешь летать, я умею любить.

Ты любишь мечтать, а я люблю петь.

И наши страны давно стали одной, наши войны давно превратились в парад.

Ты так долго этого ждал, почему ты не рад?

Медленный стук чужих шагов, вечер не время для звонков и для врагов.

Я недостаточно сильна, давит всей тяжестью вина, но не до дна.

Я люблю того, хто не прийде, хто не сяде пити чай за одним столом.

Хто ніколи, ніколи не приходив до мого дому.

Я люблю того, хто спить по ночах, опустивши повіки в нічний смуток.

Тремтить гніт його вогню і гасне в світлі дня.

А ми з тобою вже далеко від землі, ти вмієш літати, я умію любити.

Ти любиш мріяти, а люблю співати.

І наші країни давно стали однією, наші війни давно перетворилися на парад.

Ти так довго цього чекав, чому ти не радий?

Повільний стукіт чужих кроків, вечір не для дзвінків і для ворогів.

Я недостатньо сильна, тисне всією вагою вина, але не до дна.

Я люблю того хто тримає в руці ключ від дверей, що завжди на замку,

Хто знає маршрути нічних поїздів до далеких міст.

Я люблю того, хто бачить мій колір, хто поруч зі мною, коли мене немає.

І сльози мої — його очі, як сіль на вітрилах.

А ми з тобою вже далеко від землі, ти вмієш літати, я умію любити.

Ти любиш мріяти, а люблю співати.

І наші країни давно стали однією, наші війни давно перетворилися на парад.

Ти так довго цього чекав, чому ти не радий?

Повільний стукіт чужих кроків, вечір не для дзвінків і для ворогів.

Я недостатньо сильна, тисне всією вагою вина, але не до дна.