иду одна - Диана Арбенина

Иду одна, иду одна по улицам, иду одна, от солнца жмурюсь, одиночеством полна.

Моя страна, оберегает мой покой, не нужен ей никто другой.

Навстречу мне идет герой, он очень мил, передо мной он свою шляпу уронил,

я подняла

И отдала и, улыбнувшись на прощанье, я опять вперед пошла.

И непонятные слова летели вслед, вслед, вслед, вслед.

Какие странные бывают города, мне не постичь их никогда.

Я прохожу, я оставляю за спиной трамплины крыш, что были бережны со мной.

Прекрасен мир их красотой до той поры пока они вдруг не становятся чертой.

Издалека меня приветствуют коты, они теперь хотят со мною быть на «ты»,

Я польщена и смущена, но продолжаю путешествовать по улицам одна.

И непонятные слова летят мне вслед, вслед, вслед, вслед.

И даже кажется порою, что все улицы сливаются в одну.

И я пришла в тот дом, где не было огня, мы жили в нем, но ты уже не ждал меня.

И, дверь открыв своим ключом, я поняла, что в этом доме я была твоим лучом.

И вот одна, иду одна среди людей, исключена из суеты чужих затей.

Обречена моя страна кружить со мной в кольце дорог до скрипа похоронных дрог.

И непонятные слова мне будут вслед, вслед, вслед, вслед.

Я вспоминаю этот голос, и, волнуясь, отвечаю я ему —

Иду одна, иду одна, иду одна.

Иду одна, иду одна, иду одна.

Иду одна…

Іду одна, йду одна по вулицях, іду одна, від сонця жмурюся, самотністю повна.

Моя країна, оберігає мій спокій, не потрібен їй ніхто інший.

Назустріч мені йде герой, він дуже милий, переді мною він свій капелюх впустив,

я підняла

І віддала і, посміхнувшись на прощання, я знову вперед пішла.

І незрозумілі слова летіли слідом, слідом, слідом, слідом.

Які дивні бувають міста, мені не осягнути їх ніколи.

Я проходжу, я залишаю за спиною трампліни дахів, що були дбайливі зі мною.

Прекрасний світ їх красою до тих пір поки вони раптом не стають рисою.

Здалеку мене вітають коти, вони тепер хочуть зі мною бути на «ти»,

Я задоволена і збентежена, але продовжую подорожувати по вулицях одна.

І незрозумілі слова летять мені слідом, слідом, слідом, слідом.

І навіть здається часом, що всі вулиці зливаються в одну.

І я прийшла в той будинок, де не було вогню, ми жили в ньому, але ти вже не чекав мене.

І, двері відкривши своїм ключем, я зрозуміла, що в цьому будинку я була твоїм променем.

І ось одна, йду одна серед людей, виключена із суєти чужих витівок.

Приречена моя країна кружляти зі мною в кільці доріг до скрипу похоронних дрог.

І незрозумілі слова мені будуть слідом, слідом, слідом, слідом.

Я згадую цей голос, і, хвилюючись, відповідаю я йому—

Іду одна, йду одна, йду одна.

Іду одна, йду одна, йду одна.

Іду одна…