Dans le métro - Debout sur le zinc

Le voila sur les genoux, mendiant du bout des bras,

Un sourire ou trois sous, de l’amour ou un toit,

Perdu dans sa misère il ne parle plus,

Quittépar la colère sa haine s’est perdue.

Son coeur a l’amertume d’une vie pleine de guerre

Qui doucement le consume jusqu'àle mettre sous terre

Sous terre ou sous un tas d’ordures ménagères

Que l’on n’emportera pas dans le luxe d’un cimetière

Parfois un voyageur a l’allure impeccable

Toise l’enfant d’malheur comme pour lui dire «dégage «Il pense qu’il faudrait que cette race de rien

Soit réduite a néant pour dégager son chemin.

Reviens,

C’est un homme comme toi,

Alors reviens,

Donne-lui un semblant de vie,

Mais reviens,

Tu pourrais vivre àsa place,

Alors reviens, reviens, reviens&

Celui-làchante faux le seul air qu’il connaît

Dans la rame d’un métro, hiver comme été,

Pour public les badauds revenants de travailler,

Aigris de leur boulot, qui ne pensent qu'àrentrer.

Sa vieille voix fatiguée fait deux fois son âge,

Ses mains tentent de mimer l’histoire d’un partage

Auquel il ne croit plus, qui n’existe plus,

Auquel il a cru et qu’il a perdu.

A un mètre de lui un étudiant grande gueule

Parle fort et puis rit, se foutant bien d’sa gueule,

Pour séduire une fille toute fraîche et jolie

Qu’on pourrait croire gentille mais qui rit autant que lui.

Tais-toi,

C’est un homme comme toi,

Alors tait-toi,

Donne-lui une once de talent,

Mais tais-toi,

Tu gueule plus faux que lui,

Alors tais-toi&

Et moi je reste làmuet les yeux baissés,

Honteux de ne rien donner, honteux de n’pas parler.

J’aimerais crever ce mal en commençant par là

Hélas je reste làmuet les yeux baissés.

Puis mon regard se tourne vers les parois voûtées

Oùpour un temps séjournent les grandes publicités

La vie y semble belle, et tout le monde est beau.

A quel monde dois-je croire?

Auquel vaut-il mieux croire?

Ось він стоїть на колінах, просить на відстані витягнутої руки,

Посмішка чи три центи, любов чи дах,

Втрачений у своїй біді, він більше не говорить,

Залишений гнівом, його ненависть втрачена.

У його серці є гіркота життя, повного війни

Хто повільно споживає його, поки його не закопають

Під землею або під купою сміття

Що не заберемо в розкоші кладовища

Іноді мандрівник виглядає бездоганно

Дивись на дитину нещастя, ніби хоче сказати йому «вибирайся» Він вважає, що ця гонка нічого не повинна

Або зведений нанівець, щоб очистити свій шлях.

Повертатися,

Він такий же, як ти

Тож повертайся,

Дай йому якусь подобу життя,

Але повертайся

Ти міг би жити на його місці,

Тож повертайся, повертайся, повертайся&

Цей співає не в мелодію, єдину мелодію, яку він знає

У поїзді метро взимку чи влітку,

Для глядачів, які повертаються з роботи,

Озлоблені від своєї роботи, які тільки думають про повернення додому.

Його втомлений старий голос вдвічі старший за нього,

Його руки намагаються імітувати історію обміну

У яку він більше не вірить, чого більше не існує,

У яку він повірив і програв.

За метр від нього крикливий студент

Говори голосно, а потім смійся, дбаючи про себе,

Щоб спокусити свіжу і гарну дівчину

Хто, на вашу думку, гарний, але сміється так само, як він.

Заткнися,

Він такий же, як ти

Тож замовкни

Дайте йому каплю таланту,

Але замовкни,

Ти фальшивий за нього,

Тоді замовк &

І я стою німий з опущеними очима,

Соромно нічого не давати, соромно не говорити.

Я хотів би померти цим злом, починаючи звідти

На жаль, я стою німий з опущеними очима.

Потім мій погляд звертається на склепінчасті стіни

Де на деякий час зупиняються великі рекламні оголошення

Життя там здається прекрасним, і всі прекрасні.

У який світ я маю вірити?

У що краще вірити?