La valse misère - Debout sur le zinc

Bien sûr on est emporté par la vie

Comme un fétu de paille dans l’infini

Et puis l’on est tenté de tout laisser tomber

Et de ne plus lever les yeux de sur ses pieds…

Et puis si par hasard on a la chance

De trouver de tenir l’Amour immense

Alors on a tendance à oublier l’ami

L’autre qui dort tout seul, dans le froid et l’oubli

Je voudrais faire voeu de ne jamais

Détourner le regard mais

Je sais bien que dans les gares…

On est toujours trop en retard

J’aimerais bien faire valser la misère

Jusqu’au bout de l’univers

Jusqu’aux confins du ciel

Mais je redescends trop tôt sur terre

Alors reprend le train-train quotidien

Celui qui vous enveloppe si bien

Celui qui peint vos rêves, celui qui fait la trêve

Avec la conscience d’Eve et du serpent

La banque, la maison, la femme, les enfants

Bientôt effaceront tous les relents

Relents d'élan de coeur confondant dans un même

Caramel écoeurant le diable et le bonheur…

Je voudrais faire voeu de ne jamais

Détourner le regard mais

Je sais bien que dans les gares…

On est toujours trop en retard

J’aimerais bien faire valser la misère

Jusqu’au bout de l’univers

Jusqu’aux confins du ciel

Mais je redescends trop tôt sur terre

Evidement on n’y changerait rien

En chantant ou en frappant des deux poings

Sur la table de sa salle à manger rococo

On risquerait de renverser les verres et l’eau

Pourtant si l’on y réfléchissait bien

Le bonheur que l’on retient des deux mains

Pourrait-il vraiment fuir en tendant comme une fleur

Une main au bout d’un bras, vers sa main vers son bras

Je voudrais faire voeu de ne jamais

Détourner le regard mais

Je sais bien que dans les gares…

On est toujours trop en retard

J’aimerais bien faire valser la misère

Jusqu’au bout de l’univers

Jusqu’aux confins du ciel

Mais je redescends trop tôt sur terre

Звичайно, ми захоплені життям

Як клаптик соломи в безкінечності

І тоді у вас виникає спокуса кинути все це

І щоб знову не підняти з ніг...

І тоді, якщо випадково у нас буде така можливість

Щоб знайти, щоб утримати величезну Любов

Тому ми схильні забути друга

Інший, що спить один, у холоді й забутті

Я хотів би поклятися ніколи

відвернутися, але

Я знаю, що на вокзалах...

Ми завжди запізнюємося

Я хотів би вальсувати біду

До кінця всесвіту

До краю неба

Але я надто рано спускаюся на землю

Тож поверніться до щоденної роботи

Той, що так добре тебе огортає

Той, хто малює твої мрії, той, хто укладає перемир'я

Зі свідомістю Єви і змія

Банк, будинок, дружина, діти

Незабаром зітру всі запахи

Натяки на заплутане серцебиття в одному

Карамель від диявола і щастя...

Я хотів би поклятися ніколи

відвернутися, але

Я знаю, що на вокзалах...

Ми завжди запізнюємося

Я хотів би вальсувати біду

До кінця всесвіту

До краю неба

Але я надто рано спускаюся на землю

Звичайно, ми б нічого не змінювали.

Спів або стукіт обома кулаками

На столі в його їдальні в стилі рококо

Ми могли б пролити склянки та воду

Але якщо подумати

Щастя тримали в обох руках

Чи міг він справді втекти, напружуючись, як квітка

Рука на відстані витягнутої руки, до руки до руки

Я хотів би поклятися ніколи

відвернутися, але

Я знаю, що на вокзалах...

Ми завжди запізнюємося

Я хотів би вальсувати біду

До кінця всесвіту

До краю неба

Але я надто рано спускаюся на землю