Schattenmal - Darkwood

Hier ruhen Fürsten, schwertgefällte Recken!

In weitgeschwungnem Feld steht stolz die Schar

der Pappeln, die sich übermächtig strecken.

Es zieht mich hin zum Blutstein, zum Altar.

Das ist die Majestät, vor der wir bangen.

Die großen Schatten überfallen mich.

Das Element, der Sturm ist hier gefangen,

des Lichtes Leidenschaft scheint fürchterlich.

Da schwingen dunkle Fahnen auf den Rasen,

die längst den Kämpfern überm Haupt geweht.

Und Fackeln brennen, die wir längst vergaßen:

Taglilien geistern auf der Gräber Beet.

Und Grab an Grab in stummer Flucht geschichtet,

gezeichnet schmal von Kreuzes Schattenmal.

Im tiefen Grund zum Himmel aufgerichtet,

des Menschen gnadenloser Marterpfahl.

Das Antlitz wendend läßt es mich nicht fliehen:

das Brausen einer ewigen Wanderschaft

nimmt mir den Atem, alte Götter ziehen

mit wilder Lust an meines Herzens Kraft.

Sie küren mich und wollen nimmer weichen,

die Toten, deren Leben mich erfüllt.

Wer ihres Blutes ist, der muß erbleichen!

Wer Heimat trägt, ist hier von Gott umhüllt.

Hier weht der Geist der Kämpfer und der Sieger,

Hier weht des Lebens junger Atemwind.

Hier liegen Männer, Kameraden, Krieger,

die des Jahrhunderts stumme Herrscher sind!

Hier weht der Geist der Kämpfer und der Sieger,

Hier weht des Lebens junger Atemwind.

Hier liegen Männer, Kameraden, Krieger,

die des Jahrhunderts stumme Herrscher sind!

Тут спочивають князі, воїни, полегли на мечах!

Натовп гордо стоїть на розмітному полі

з тополь, що тягнуться непосильно.

Мене тягне до кровавого каменю, до вівтаря.

Це велич, якого ми боїмося.

Великі тіні падають на мене.

Стихія, буря тут у пастці,

пристрасть світла здається жахливою.

Там темні прапори гойдаються на галявині,

який давно віє над головами бійців.

І горять смолоскипи, які ми давно забули:

Лілійники жахали на грядці.

І багатошарова могила до могили в тихому польоті,

вузько позначені тінню хреста.

возведений у глибоку землю до неба,

людський нещадний стовп тортур.

Обернувшись обличчям, не дає мені втекти:

гуркіт вічної подорожі

перехоплює подих, старі боги тягнуть

з дикою жадобою сили мого серця.

Вони вибирають мене і ніколи не хочуть поступатися,

мертвих, чиє життя наповнює мене.

Хто їхньої крові, мусить збліднути!

Кожен, хто несе додому, тут оточений Богом.

Тут віє дух борців і переможців,

Тут віє молодим подихом життя.

Тут лежать чоловіки, товариші, воїни,

хто німі правителі століття!

Тут віє дух борців і переможців,

Тут віє молодим подихом життя.

Тут лежать чоловіки, товариші, воїни,

хто німі правителі століття!