The Pilgrimage - Crimson Moonlight

As dawn melted my heart

I opened up my eyes

Red roses from above

Were planted inside of me And when the never fading love

Was established in my heart

My traveling days began

I walked beside the constantly flowing

Spring of clear water

Always ready to slaked my thirst

And give me peace and strength

I ran towards the fields

Inviting me to let my tiered soul rest

How sweet they were

Those pastures of green

A smell of life filled the air

And the sun gave constant energy

To my once dead spirit

The magnificence of this paradise

Told a wonderful tale about a creation

Taking place since times immemorial

I could hear the tranquil whisper:

«Come closer to me, beloved one»

The Spirit’s voiced touched

My ears with love and care

I continued the path

And stepped inside the forest

Still hearing the whisper:

«Come closer to me…»

But suddenly the beautiful trees

And days light turned

Into a landscape of thorn and fog

Soon I was lost in an unknown wilderness

And there was no end to my fright

Tears ran down my mourned face

And the pain showed no mercy

There I was, a helpless and frightened child

At last I fell down on my knees in prayer

While feeling the despair

Coming closer and closer

«Father, help me out of here», I screamed

But no answer was heard

«See my pain…"no one there

I became a lonely prisoner

Bound by chains of doubt

Nowhere could I find the meaning

Of things happening to me At day I stood screaming, crying and praying

And at night I lay shaking in terrible helplessness

Finally, all my power was gone

And I nearly gave up it all

With my last strength I lifted

My face towards heaven and cried it out:

«Father, Thy will be done, and not mine»

Then I felt in a total less of power

Awaiting the arrival of another frozen night

Як світанок розтопив моє серце

Я розплющив очі

Червоні троянди зверху

Були посаджені всередині мене І коли ніколи не згасає кохання

Встановився в моєму серці

Почалися мої подорожі

Я гуляв поруч із постійно течією

Джерело прозорої води

Завжди готовий втамувати мою спрагу

І дай мені спокій і силу

Я побіг до полів

Запрошує мене дати відпочити моїй багатоярусній душі

Які вони були солодкі

Ці зелені пасовища

Повітря наповнив запах життя

І сонце давало постійну енергію

Моєму колись мертвому духу

Пишність цього раю

Розповів чудову історію про творіння

Відбувається з незапам'ятних часів

Я чув спокійний шепіт:

«Підійди ближче до мене, коханий»

Зворушливий голос Духа

Мої вуха з любов’ю та турботою

Я продовжив шлях

І зайшов у ліс

Все ще чути шепіт:

"Підійди ближче до мене…"

Але раптом красиві дерева

І світлили дні

У краєвид терна й туману

Незабаром я загубився у невідомій пустелі

І моєму страху не було кінця

По моєму опуклому обличчю текли сльози

І біль не виявляв милосердя

Ось я — безпорадна й налякана дитина

Нарешті я впав на коліна в молитві

При цьому відчуваючи відчай

Підходячи все ближче

«Батьку, допоможи мені вибратися звідси», — кричала я

Але відповіді не було почуто

«Побачте мій біль…» там нікого

Я стала самотнім в’язнем

Скуті ланцюгами сумнівів

Ніде я не міг знайти значення

Про те, що відбувалося зі мною, вдень я стояв, кричав, плакав і молився

А вночі я лежав, тремтячи, від жахливої ​​безпорадності

Нарешті всі мої сили зникли

І я ледь не відмовився від усього цього

З останніх сил я підняв

Моє обличчя звернено до неба і вигукнув:

«Отче, нехай буде воля Твоя, а не моя»

Тоді я відчув цілком менше влади

В очікуванні приходу ще однієї замороженої ночі