Ungehorsam - Carved in Stone

«Sag mir, warum weint ein Dämon

Solch ein stolzer Dämon

Solch ein Wesen wie Du?

Ist es, ist es Angst vor der Einsamkeit

Ist es Angst vor der Bosheit

Läßt es Dir keine Ruh?»

Und er öffnete die Augen und er sah sie fragend an

Durch das Glitzern seiner Tränen im Gesicht

Denn er sah das junge Mädchen, das zu töten man ihm befahl

Aber töten konnte er die Schönheit nicht

«Ich bin ohne Herz, ohne Seele

Bin ein Spielzeug des Meisters

Der den Mord mir befahl

Trotzdem spüre ich mich erbeben

Nähme ich Dir dein Leben

Würde meins mir zur Qual…»

Und sie nahm die bleichen Hände: «Edler Fürst der Finsternis

Laß uns fliehen vor dem Meister, der Dich führt.»

Ihre Augen waren voll Liebe, ihre Wangen glühten heiß

Ihre Stimme hatte seinen Geist berührt

Aber der dunkle Meister war wachsam

Schickte geifernde Bestien

Zu verschlingen die Zwei

Schließlich wurden beide gefunden

Und sie bissen ihnen Wunden;

Es schien alles vorbei…

Da erhob der schwarze Engel sich, stellte sich der Bestienschar

Und sie wichen voller Angst vor der Gestalt

Seine schwarzen Augen bebten und sein Haar flatterte wild

Um ihn wurde alles dunkel, wurd es kalt

Denn er forderte den Meister und der Meister kam herbei

Und sie kämpften in der Tiefe um ihr Leben;

Ganz alleine stand sie da, weinte bitter, weinte heiß

Und die Erde unter ihr ein einzig Beben

Schließlich floß es Blut aus der Erde

Und die Klinge des Dämons

Bracht' dem Meister den Tod

Ihr Liebster erhob sich über dem Abgrund

Als der höchste der Fürsten

Und sein Schwert war blutrot

Und sie nahm die bleichen Hände: «Fürst des Dunkel, ich bin Dein

Ohne Dich kann ich und will ich nicht besteh’n.»

Und er nahm die Schönheit mit sich in das bleiche Licht der Nacht;

Niemals wurden beide je wieder geseh’n

«Скажи мені, чому демон плаче

Такий гордий демон

Така істота, як ти?

Чи це, чи це страх самотності

Чи це страх перед злобою

Тобі це не дає спокою?"

І він розплющив очі й запитально подивився на неї

За блиском його сліз на обличчі

Бо він побачив дівчину, яку йому наказали вбити

Але вбити красуню не зміг

«Я без серця, без душі

Я іграшка майстра

Хто наказав мене вбити

Все-таки я відчуваю, що трясуся

Я забираю твоє життя

Невже моє було б мукою...»

І взяла бліді руки: «Шляхетний князь темряви

Дозволь нам тікати від пана, який веде тебе».

Її очі були сповнені любові, щоки сяяли гарячими

Її голос торкнувся його духу

Але темний майстер був напоготові

Послали рабів звірів

Щоб зжерти двох

Врешті обох знайшли

І кусали свої рани;

Здавалося, все закінчилося...

Тоді чорний ангел піднявся і протистояв орди звірів

І вони в страху втекли від постаті

Його чорні очі тремтіли, а волосся шалено тріпотіло

Навколо нього все потемніло, похолодало

Бо він вимагав пана, і пан прийшов

І боролися за життя в глибині;

Вона стояла сама, гірко плакала, плакала гаряче

І земля під нею єдиний тремтіння

Зрештою кров потекла з землі

І клинок демона

Приніс смерть господареві

Її коханий піднявся над прірвою

Як найвищий з князів

І його меч був криваво-червоний

І взяла свої бліді руки: «Князь темряви, я твоя

Я не можу і не хочу існувати без тебе».

І забрав красу з собою в бліде світло ночі;

Обидва більше ніколи не бачили