The Lady of the Wood - Carved in Stone

There was a maiden, young and sweet

Whose parents left her all alone;

Being one year old, she was laid

Down on a bed of cold, grey stone

How she survived nobody knew

For the wood was so dark and cold

But growing up she learned the truth

And got a heart, as pure as gold

And every time she ran through the meadows

And everytime she sang a song

There was this silvery light all around her

Everywhere she came along

She did not fear the howling wolves

She did not fear the blackest night

They were the family she’d lost

So she grew up in nature’s might

The only thing that frightened her

Was when she heard the hunter’s shot

And every time this cruel man came

There was a rain of tears and blood

And every time she cried for the fallen

And everytime he killed a deer

Oh, how she cried her hot, bitter tears

Everytime this man was near

So she did love and she did hate

And grew a woman, wise and old;

She lived life in a wonderland

With so much magic to behold

She knew the wood, she knew the wolves

She knew the deers, they all were one

They played with owls and unicorns

But then one day the girl was gone

And then it rained as if heaven was crying

For the wood´s lady now was dead;

So the beasts carried her to her meadows

And in full bloom was her last bed

Була діва, молода й мила

Чиї батьки залишили її саму;

У віці одного року її поклали

Внизу на ліжку з холодного сірого каменю

Як вона вижила, ніхто не знав

Бо ліс був таким темним і холодним

Але подорослішавши, вона дізналася правду

І отримав серце, чисте, як золото

І щоразу бігала по лугах

І щоразу вона співала пісню

Навколо неї було це сріблясте світло

Скрізь, куди б вона не приходила

Вона не боялася виючих вовків

Вона не боялася найчорнішої ночі

Вони були сім’єю, яку вона втратила

Тож вона виросла в силі природи

Єдине, що її лякало

Було тоді, коли вона почула постріл мисливця

І щоразу приходив цей жорстокий чоловік

Був дощ із сліз і крові

І кожного разу вона плакала за полеглим

І щоразу він вбивав оленя

Ой, як вона плакала своїми гарячими, гіркими сльозами

Кожен раз, коли цей чоловік був поруч

Тож вона любила і ненавиділа

І виросла жінка, мудра й стара;

Вона прожила життя в країні чудес

З такою магією

Вона знала ліс, знала вовків

Вона знала оленів, вони всі були одним

Грали з совами та єдинорігами

Але одного разу дівчини не стало

А потім полив дощ, наче небо плакало

Бо леді лісу тепер була мертва;

Тож звірі понесли її на її луки

І в розквіті було її останнє ліжко