Una Chiave - Caparezza

Ti riconosco dai capelli, crespi come cipressi

Da come cammini, come ti vesti

Dagli occhi spalancati come i libri di fumetti che leggi

Da come pensi che hai più difetti che pregi

Dall’invisibile che indossi tutte le mattine

Dagli incisivi con cui mordi tutte le matite

Le spalle curve per il peso delle aspettative

Come le portassi nelle buste della spesa all’iper

E dalla timidezza che non ti nasconde

Perché ha il velo corto da come diventi rosso

E ti ripari dall’imbarazzo che sta piovendo addosso

Con un sorriso che allarghi come un ombrello rotto

Potessi abbattere lo schermo degli anni

Ti donerei l’inconsistenza dello scherno degli altri

So che siamo tanto presenti quanto distanti

So bene come ti senti e so quanto ti sbagli, credimi

No, non è vero

Che non sei capace

Che non c'è una chiave

No, non è vero

Che non sei capace

Che non c'è una chiave

Sguardo basso, cerchi il motivo per un altro passo

Ma dietro c'è l’uncino e davanti lo squalo bianco

E ti fai solitario quando tutti fanno branco

Ti senti libero ma intanto ti stai ancorando

Tutti bardati, cavalli da condottieri

Tu maglioni slabbrati, pacchiani, ben poco seri

Sei nato nel Mezzogiorno però purtroppo vedi

Solo neve e freddo tutt’intorno come un uomo Yeti

La vita è un cinema, tanto che taci

Le tue bottiglie non hanno messaggi

Chi dice che il mondo è meraviglioso

Non ha visto quello che ti stai creando per restarci

Rimani zitto, niente pareri

Il tuo soffitto: stelle e pianeti

A capofitto nel tuo limbo, in preda ai pensieri

Procedi nel tuo labirinto senza pareti

No, non è vero

Che non sei capace

Che non c'è una chiave

No, non è vero

Che non sei capace

Che non c'è una chiave

Noi siamo tali e quali, facciamo viaggi astrali

Con i crani tra le mani

Abbiamo planetari tra le ossa parietali

Siamo la stessa cosa, mica siamo imparentati

Ci separano solo i calendari

Vai, tallone sinistro verso l’interno

Caronte, diritto verso l’inferno

Lunghe corse, unghie morse, lune storte

Qualche notte svanita in un sonno incerto

Poi l’incendio

Potessi apparirti come uno spettro lo farei adesso

Ma ti spaventerei perché sarei lo spettro di me stesso

E mi diresti: «Guarda, tutto apposto

Da quel che vedo, invece, tu l’opposto

Sono sopravvissuto al bosco ed ho battuto l’orco

Lasciami stare, fa' uno sforzo, e prenditi il cosmo

E non aver paura che…»

No, non è vero

Che non sei capace, che non c'è una chiave

No, non è vero

Che non sei capace, che non c'è una chiave

Una chiave, una chiave, una chiave, una chiave

Я впізнаю тебе за волоссям, кучерявим, як кипариси

Як ти ходиш, як одягаєшся

Розширені очі, як у коміксах, які ви читаєте

Як ви думаєте, що у вас більше недоліків, ніж ви цінуєте?

Від невидимого ви носите щоранку

Від різців, якими ви гризете всі олівці

Плечі згорбилися під тягарем очікувань

Як я ніс їх у сумках до гіпер

І від сором’язливості, яка тебе не приховує

Бо має коротку пелену від того, як червоніє

І ви захищаєтеся від збентеження, яке на вас обрушується

З усмішкою, що розповзаєшся, як зламана парасолька

Я міг би знести екран років

Я дав би вам непослідовність насмішок інших

Я знаю, що ми настільки ж присутні, як і далекі

Я знаю, що ти відчуваєш, і знаю, наскільки ти неправий, повір мені

Ні, це неправда

Що ти не здатний

Що немає ключа

Ні, це неправда

Що ти не здатний

Що немає ключа

Дивись низько, шукай причину ще одного кроку

Але ззаду є гачок, а попереду біла акула

І ти стаєш самотнім, коли всі збираються

Ви відчуваєте себе вільним, але тим часом ви закріплюєтеся

Всі запрягані, ватажкові коні

Ви, грудкуваті светри, липкі, не дуже серйозні

Ви народилися на Півдні, але, на жаль, бачите

Навколо лише сніг і холод, як чоловік єті

Життя — це кіно, настільки, що ти мовчиш

Ваші пляшки не мають повідомлень

Хто каже, що світ чудовий

Він не бачив, що ви створюєте, щоб залишитися там

Мовчи, без думок

Ваша стеля: зірки і планети

З головою у свій підвішений стан, жертвою думок

Пройдіть через свій лабіринт без стін

Ні, це неправда

Що ти не здатний

Що немає ключа

Ні, це неправда

Що ти не здатний

Що немає ключа

Ми такі-то, ми астральні подорожі

З черепами в руках

Між тім'яними кістками у нас планетарки

Ми однакові, ми не родичі

Нас розділяють лише календарі

Ідіть лівою п’ятою всередину

Харон, прямо в пекло

Довгі пробіжки, погризені нігті, криві місяці

Кілька ночей зникли в непевному сні

Потім вогонь

Якби я міг здатися тобі як привид, я б зараз

Але я б вас налякав, бо був би привидом самого себе

А ти б сказав мені: «Дивись, добре

Але, як я бачу, ви навпаки

Я вижив у лісі і побив людоеда

Залиште мене в спокої, докладіть зусиль і візьміть космос

І не бійся, що...»

Ні, це неправда

Що ти не здатний, що немає ключа

Ні, це неправда

Що ти не здатний, що немає ключа

Один ключ, один ключ, один ключ, один ключ