Вы слышите, грохочут сапоги - Булат Окуджава

Вы слышите, грохочут сапоги, и птицы ошалелые летят.

И женщины глядят из-под руки, вы поняли, куда они глядят?

Вы слышите, грохочет барабан?

Солдат, прощайся с ней, прощайся с ней.

Уходит взвод в туман, в туман, в туман.

А прошлое ясней, ясней, ясней.

А где же наше мужество, солдат, когда мы возврящаемся назад?

Его, наверно, женщины крадут, и, как птенца, за пазуху кладут.

А где же наши женщины, дружок, когда вступаем мы на свой порог?

Они встречают нас и вводят в дом, а в нашем доме пахнет воровством.

А мы рукой на прошлое вранье, а мы с надеждой в будущее, в свет.

А по полям жиреет воронье, а по пятам война грохочет вслед…

И снова переулком сапоги, и птицы ошалелые летят.

И женщины глядят из-под руки, в затылки наши круглые глядят…

Ви чуєте, гуркочуть чоботи, і птахи приголомшені летять.

І жінки дивляться з-під руки, ви зрозуміли, куди вони дивляться?

Ви чуєте, гуркоче барабан?

Солдат, прощайся з нею, прощайся з нею.

Іде взвод у туман, туман, туман.

А  минуле ясніше, ясніше, ясніше.

А де ж наша мужність, солдати, коли ми повертаємося назад?

Його, мабуть, жінки крадуть, і, як пташеня, за пазуху кладуть.

А де ж наші жінки, друже, коли вступаємо ми на свій поріг?

Вони зустрічають нас і вводять у будинок, а в нашому будинку пахне крадіжкою.

А ми рукою на минулу брехню, а ми з надією в майбутнє, в світло.

А по полям жиріє вороння, а по п'ятам війна гуркоче вслід...

І знову провулком чоботи, і птахи очманілі летять.

І жінки дивляться з-під руки, в потилиці наші круглі дивляться...