Песенка о Лёньке Королеве - Булат Окуджава

Во дворе, где каждый вечер все играла радиола,

Где пары танцевали, пыля,

Ребята уважали очень Леньку Королева,

И присвоили ему званье Короля.

Был Король, как король, всемогущ.

И если другу

Станет худо и вообще не повезет,

Он протянет ему свою царственную руку,

Свою верную руку, — и спасет.

Но однажды, когда «мессершмитты», как вороны,

Разорвали на рассвете тишину,

Наш Король, как король, он кепчонку, как корону,

Набекрень, и пошел на войну.

Вновь играет радиола, снова солнце в зените,

Да некому оплакать его жизнь,

Потому что тот Король был один (уж извините),

Королевой не успел обзавестись.

Но куда бы я не шел, пусть какая ни забота

(По делам или так, погулять),

Все мне чудится, что вот за ближайшим поворотом

Короля повстречаю опять.

Потому что, на войне хоть и правда стреляют,

Не для Леньки сырая земля,

Потому что (виноват), но я Москвы не представляю

Без такого, как он, короля.

У дворі, де щовечора все грала радіола,

Де пари танцювали, пилу,

Хлопці поважали дуже Льоньку Корольова,

І присвоїли йому звання Короля.

Був Король, як король, всемогутній.

І якщо другові

Стане погано і взагалі не пощастить,

Він простягне йому свою царську руку,

Свою вірну руку, і врятує.

Але  одного разу, коли «месершмітти», як ворони,

Розірвали на світанку тишу,

Наш Король, як король, він кепчонку, як корону,

Набік, і пішов на війну.

Знову грає радіола, знову сонце в зеніті,

Так нікому оплакати його життя,

Тому що той Король був один (вибачте),

Корольовій не встиг обзавестися.

Але куди би я не йшов, нехай яка ні турбота

(У справах або так, погуляти),

Все мені здається, що ось за найближчим поворотом

Короля зустріну знову.

Бо на війні хоч і справді стріляють,

Не для Льоньки сира земля,

Тому що (винний), але я Москви не представляю

Без такого, як він, короля.