На Сретенке ночной… - Булат Окуджава

На Сретенке ночной надежды голос слышен.

Он слаб и одинок, но сладок и возвышен.

Уже который раз он разрывает тьму…

И хочется верить ему.

Когда пройдет нужда за жизнь свою бояться,

Тогда мои друзья с прогулки возвратятся,

И расцветёт Москва от погребов до крыш…

Тогда опустеет Париж.

А если всё не так, а всё как прежде будет,

Пусть Бог меня простит, пусть сын меня осудит,

Что зря я распахнул напрасные крыла…

Что ж делать?

Надежда была.

На сітку нічної надії голос чути.

Він слабий і одинак, але солодкий і піднесений.

Вже вкотре він розриває темряву.

І хочеться вірити йому.

Коли пройде потреба за життя своє боятися,

Тоді мої друзі з прогулянки повернуться,

І розквітне Москва від погребів до дахів.

Тоді спорожніє Париж.

А якщо все не так, а все як раніше буде,

Нехай Бог мене пробачить, нехай син мене засудить,

Що дарма я розкрив марні крила…

Що ж робити?

Надія була.