Что дальше? - БРАТУБРАТ

Бросил курить, бросил бродить,

Бросил искать, бросил ловить;

Я проредил ряды общения, их свёл на нить,

Стало трудно быть, стало скучно жить.

Люди глухие, скупые, немые,

Я весь в бегах от них забыл что значит выходные.

Самое время время сейчас заныть, да, но ныть не наше.

Самое время тупо спиться.

Да, но, а что дальше?

Вас, х*й, пойми чё накатать вам в пору.

Х*й пойми, кто собирает танцполы.

Сейчас так сложно оторвать своё лицо от мобилы.

Дети индиго?

Нет, школьники-имбицилы.

Как будто ничему нас жизнь не учит.

Потом, бывает как обычно, оп, момент и случай.

Потом, копаемся в себе, взгляд в потолок-седеем,

Оп, и резко взрослеем.

Я шёл домой и про себя матерился,

Задел прохожего плечом и тут же извинился.

Думал о времени, но времени попросту нету.

Плюнул, стрельнул сигарету.

Припев:

И светит солнце и снег в лицо,

Колотит сердце, в душе темно;

И пепла больше, чем огня.

Нас угощают с ладони, но мы едим с ножа.

И светит солнце и снег в лицо,

Колотит сердце, в душе темно;

И пепла больше, чем огня.

Нас угощают с ладони, но мы едим с ножа.

Лети-лети моя душа, нам тут слишком тесно.

Не заблудиться бы, найти своё место.

Всем подавай иллюзию, мало же яда,

Мы так часто забываем, что важное рядом.

Приключения любил, чуть не нашёл было…

Слава Богу живы!

Тянуло в стрёмные места, весело только ночью,

Я в детстве часто слышал, что плохо закончу.

Лишь раз живём, я слил весь негатив,

Порой, совсем без сил, но продолжаем заплыв.

Теряемся в быту, в шуме дорог, людей без лиц,

Стрёмных типов, и в край бестолковых бикс.

Знаю, как на всё забить, тут только так.

Не знаю как жить, но не тебе меня учить, дурак.

А толку жаловаться, руки сложа?

Порезав язык, мы продолжаем есть с ножа.

Припев:

И светит солнце и снег в лицо,

Колотит сердце, в душе темно;

И пепла больше, чем огня.

Нас угощают с ладони, но мы едим с ножа.

И светит солнце и снег в лицо,

Колотит сердце, в душе темно;

И пепла больше, чем огня.

Нас угощают с ладони, но мы едим с ножа.

Декабрь, 2015.

Кинув курити, кинув бродити,

Кинув шукати, кинув ловити;

Я проредив ряди спілкування, їх звів на нитку,

Стало важко бути, стало нудно жити.

Люди глухі, скупі, німі,

Я весь у бігах від них забув що значить вихідні.

Саме час зараз занити, так, але нити не наш.

Саме час тупо спитись.

Так, але, а що далі?

Вас, х*й, зрозумій що накатати вам у пору.

Х*й зрозумій, хто збирає танцполи.

Зараз так складно відірвати своє обличчя від мобіли.

Діти індіго?

Ні, школярі-імбіцили.

Ніби нічому нас життя не вчить.

Потім, буває як завжди, оп, момент і випадок.

Потім, копаємося в собі, погляд у стеля-сивієм,

Оп, і різко дорослішаємо.

Я ішов додому і сам матюкався,

Зачепив перехожого плечем і тут вибачився.

Думав про часу, але часу просто нема.

Плюнув, стрільнув цигарку.

Приспів:

І світить сонце і сніг у особу,

Б'є серце, в душі темно;

І попелу більше, ніж вогню.

Нас пригощають з долоні, але ми їмо з ніжа.

І світить сонце і сніг у особу,

Б'є серце, в душі темно;

І попелу більше, ніж вогню.

Нас пригощають з долоні, але ми їмо з ніжа.

Лети-лети моя душа, нам тут дуже тісно.

Не заблукати, знайти своє місце.

Усім подавай ілюзію, мало отрути,

Ми так часто забуваємо, що важливе поруч.

Пригоди любив, мало не знайшов було…

Слава Богу живі!

Тягнуло в стрімкі місця, весело тільки вночі,

Я в дитинстві часто чув, що погано закінчу.

Лише раз живемо, я злив весь негатив,

Часом, зовсім без сил, але продовжуємо заплив.

Втрачаємося в буту, в шумі доріг, людей без осіб,

Стремних типів, і в край безглуздих бікс.

Знаю, як на все забити, тут тільки так.

Не знаю як жити, але не тебе мене вчити, дурню.

А толку скаржитися, руки склавши?

Порізавши мову, ми продовжуємо їсти з ніжа.

Приспів:

І світить сонце і сніг у особу,

Б'є серце, в душі темно;

І попелу більше, ніж вогню.

Нас пригощають з долоні, але ми їмо з ніжа.

І світить сонце і сніг у особу,

Б'є серце, в душі темно;

І попелу більше, ніж вогню.

Нас пригощають з долоні, але ми їмо з ніжа.

Грудень 2015.