Deuxième génération - Benjamin Biolay

J’m’appelle Slimane et j’ai quinze ans

J’vis chez mes vieux à la Courneuve

J’ai mon C.A.P.

de délinquant, j’suis pas un nul, j’ai fait mes preuves

Dans la bande, c’est moi qu’est l’plus grand

Sur l’bras, j’ai tatoué une couleuvre

J’suis pas encore allé en taule, paraît qu’c’est à cause de mon âge

Paraît d’ailleurs qu’c’est pas Byzance

Que c’est un peu comme dans une cage

Parce qu’ici, tu crois qu’c’est drôle

Tu crois qu’la rue, c’est des vacances

J’ai rien à gagner, rien à perdre, même pas la vie

J’aime que la mort dans cette vie d’merde

J’aime c’qu’est cassé, c’est détruit

J’aime surtout tout c’qui vous fait peur, la douleur et la nuit

J’ai mis une annonce dans Libé pour m’trouver une gonzesse sympa

Qui bosserait pour m’payer ma bouffe

Vu qu’moi l’boulot pour que j’y touche

Il m’faudrait deux fois plus de doigts comme quoi tu vois, c’est pas gagné

C’que j’voudrais, c’est être au chomedu, palper du blé sans rien glander

Comme ça j’serai à la Sécu, j’pourrai gratos me faire remplacer

Toutes les ratiches que j’ai perdu dans des bastons qu’ont mal tournées

J’ai même pas d’tune pour m’payer l’herbe

Alors, j’me défonce avec c’que j’peux

Le trichlo, la colle à rustine, c’est vrai qu' des fois, ça fout la gerbe

Mais pour le prix, c’est c’qu’on fait d’mieux

Et puis ça nettoie les narines

Le soir, on rôde sur des parkings, on cherche une BM pas trop ruinée

On l’emprunte pour une heure ou deux

On largue la caisse à la Porte Dauphine

On va aux putes juste pour mater

Pour s’en souvenir l’soir dans notre pieu

Y’a un autre truc qui m’branche aussi, c’est la musique avec des potes

On a fait un groupe de hard rock, on répète le soir dans une cave

Sur des amplis un peu pourris, sur du matos un peu chourave

On a même trouvé un vieux débile qui voulait nous faire faire un disque

Ça a foiré parce que c’minable, voulait pas qu’on chante en kabyle

On y a mis la tête contre une brique que même la brique, elle a eu mal

Des fois j’me dis qu'à trois milles bornes de ma cité, y’a un pays

Que j’connaîtrai sûrement jamais

Que p’t-être c’est mieux, qu’p’t-être c’est tant pis

Qu’là-bas aussi j’serai étranger, qu’là-bas non plus, je serai personne

Alors pour m’sentir appartenir à un peuple, à une patrie

J’porte autour d’mon cou, sur mon cuir, le keffieh noir et blanc et gris

J’me suis inventé des frangins, des amis qui crèvent aussi

Мене звати Сліман, мені п’ятнадцять років

Я живу зі своїми старими в Ла-Курнев

У мене є C.A.P.

делінквент, я не нуль, я зарекомендував себе

В банді я найбільший

На руці я зробив татуювання змію

Я ще не був у в’язниці, здається, це через мій вік

Мабуть, це не Візантія

Це трохи схоже на перебування в клітці

Тому що тут ви думаєте, що це смішно

Ви думаєте, що вулиця – це відпочинок

Я нічого не здобув, нічого втратив, навіть життя

Мені подобається лише смерть у цьому лайному житті

Мені подобається те, що зламане, воно зруйноване

Мені особливо подобається все, що тебе лякає, біль і ніч

Я розмістила оголошення в Лібе, щоб знайти собі гарну дівчинку

Хто буде працювати, щоб платити за моє харчування

Побачили, що мені завдання, щоб я до нього доторкнувся

Мені знадобиться вдвічі більше пальців, ніж ви бачите, це не виграно

Я хотів би бути в Чомеду, відчувати пшеницю, не возитися

Таким чином, я буду в соціальному страхуванні, я можу отримати заміну безкоштовно

Усі ратичі, які я втратив у боях, які йшли не так

Я навіть не маю грошей, щоб заплатити за траву

Отже, я кайфую від того, що можу

Трихло, клей для пластирів, це правда, іноді це дає лайно

Але за ціною це те, що ми робимо найкраще

А потім прочищає ніздрі

Ввечері нишпоримо по стоянках, шукаємо БМ не дуже зруйнований

Позичаємо на годину-дві

Ми кидаємо ящик у Порт Дофін

Ми йдемо до повій, щоб просто подивитися

Щоб згадати це ввечері в нашому колі

Є ще одна річ, яка мене також збуджує, це музика з друзями

Ми зробили хард-рок гурт, репетируємо вночі в погребі

На трошки гнилих підсилювачах, на маленькому шуравському спорядженні

Ми навіть знайшли дурного старого, який хотів, щоб ми записали платівку

Це зіпсувалося, тому що це відстой, не хотів, щоб ми співали по Кабіле

Ми приклали голову до цегли, щоб навіть цегла, це було боляче

Іноді я кажу собі, що за три тисячі миль від мого міста є країна

Цього я точно ніколи не дізнаюся

Що, можливо, це краще, що, можливо, це занадто погано

Що й там я буду чужим, що там теж буду ніким

Так відчувати, що я належу до народу, до батьківщини

Я ношу на шиї, на шкірі, чорно-білу та сіру кефію

Я вигадав братів, друзів, які теж вмирають