Antimaterie - Basstard

Wie viel ist die Hälfte von Nichts?

Was bleibt wenn die Erdkruste bricht

Wohin fließt die pulsierende Lava hin?

In das Herz und zurück, du suchst in Karma Sinn

Doch es ist kalt Einfach nur kalt in dem Werk

Blau-grünes Grau — so viel Schmerz

Trägt es im Frühling an der Reflektion des Tautropfens

Wer schaut aus den Augen eines ausgestopften Hirschkopfes

Auf dich hinab?

und du gibst auf, lässt dich rücklings fallen

In das Meer aus Händen, die dich tragen und in denen du versinkst

Während du singst und schreist

Nimmt es dich, verschlingt dein' Leib, zerbricht dein' Geist

An dem Stein der Weisen

Noch so weit zu reisen

Und du gehst und du schreitest stetig voran

Richtung einsamen Weltuntergang

Regentropfen

Ein schwarzer Regentropfen

Fliegt direkt auf die Stirn und durchbohrt das Gehirn

Und ich denke, also bin ich

Ich denke, also bin ich

Antimaterie

Wie viel wiegt der Hauch deines letzten Atemzuges?

Gleitende Wolken ziehen sich zusammen und bilden ein bebendes Konzert aus

Donner und Zorn

Im grollenden Sturm der Vollendung Gottes gebor’n, Hoffnung verloren

Es dringt aus allen offenen Poren, beim ersten Mal Atmen bilden sich Narben

Freiheit klingt so erhaben, auf dem Hügel hinter dem Graben sitzen die Raben

Davor schüttet ein Mann in Schwarz ein Häufchen Erde auf das Loch seiner

bittersten Tage

Er ahnt es, ihn wird sicher ein langer, harter Winter erwarten

Und er wartet, bis dass der erste Regentropfen auf ihn trifft

Und er in diesem Moment alles, was er mal wusste, wieder vergisst

Der Blick in den Augen sagt nur noch aus, dass er ruh ‘n will

Sag mir wie viel wiegt der Regentropfen auf der Kugel

Sag mir wie viel?

Sag mir wie viel?

Wie viel?

Regentropfen

Ein schwarzer Regentropfen

Fliegt direkt auf die Stirn und durchbohrt das Gehirn

Und ich denke, also bin ich

Ich denke, also bin ich

Antimaterie

Dunkler Planet, Festung der Einsamkeit

Alleine mit Gott, nie mehr Teil der Materie sein

Ich schwebe, löse mich auf in Atomen

Erdanziehung versagt, für den Kreislauf geboren

Raum verbiegt sich wie Draht, Zeit labil, wie auf Gras

Ich schwebe, Ich schwebe 100 K Meilen

Скільки половина нічого?

Що залишиться, коли розірветься земна кора

Куди тече пульсуюча лава?

У серце і назад ви шукаєте сенс у кармі

Але на заводі холодно

Синьо-зелений сірий — стільки болю

Носіть його навесні за відблиском росинки

Хто дивиться з очей опудала оленяча голова

вниз на тебе

А ти здасися, падаєш назад

У море рук, які несуть тебе і в яких ти тонеш

Поки ти співаєш і кричиш

Він бере вас, пожирає ваше тіло, ламає ваш дух

Біля філософського каменю

До подорожі ще далеко

І ти йдеш, і ти неухильно прогресуєш

до самотнього кінця світу

краплі дощу

Чорна крапля дощу

Летить прямо на чоло і пронизує мозок

І я думаю, отже, я є

Тому я думаю, що я

антиречовини

Скільки важить подих вашого останнього подиху?

Збираються хмари, що ковзають, і утворюють трепетний концерт

грім і лютість

Народжені в бурхливій бурі Божого завершення, надія втрачена

Він проникає з усіх відкритих пір, шрами утворюються при першому диханні

Свобода звучить так піднесено, ворони сидять на пагорбі за ровом

Перед нею людина в чорному насипає купу землі на отвір у своєму

гіркі дні

Він підозрює, що його неодмінно чекає довга важка зима

І чекає, коли на нього впаде перша крапля дощу

І в цей момент він забуває все, що колись знав

Вигляд його очей говорить лише про те, що він хоче відпочити

Скажіть, скільки важить крапля дощу на кульці

скажи мені скільки

скажи мені скільки

Скільки?

краплі дощу

Чорна крапля дощу

Летить прямо на чоло і пронизує мозок

І я думаю, отже, я є

Тому я думаю, що я

антиречовини

Темна планета, фортеця самотності

Наодинці з Богом ніколи більше не ставай частиною матерії

Я пливу, розчиняюся в атомах

Гравітація вийшла з ладу, народжена для циклу

Простір згинається, як дріт, час нестійкий, як на траві

Я пливу, я пливу 100 тисяч миль