L'ivresse des hauteurs / Elias Basquiat - Arthur H, Jean Louis Trintignant

Nous sommes partis dans la forêt

Là-haut, où ça grimpe

Guidés dans un sentier de lumière

Par les oiseaux et par le vent

On a découvert une clairière

A flanc de colline, face au soleil

On s’est allongés dans l’herbe

On a fermé les yeux

Mais juste avant de s’endormir

Elles sont apparues

Des femmes, dansantes, blanches

Des étincelles, vives, nombreuses

Une espèce d’enchantement

Un délire sans aucun doute !

Je respirais l’ombre de leur parfum

Je ne pouvais pas les toucher

On ne pouvait pas non plus leur faire l’amour

Même si on en avait très envie

On les regardait tournoyer autour de nous

On avait comme perdu la raison

Pourtant, on n’avait rien bu

Peut-être l’ivresse des hauteurs

Le vertige du printemps

Tu savais que beaucoup de femmes

Ont une âme de guérisseuse

Elles ont posé leurs mains sur nous

On a tout de suite senti une chaleur se répandre

Dans tout le corps

Un courant d'énergie pure

Agissait à l’intérieur

Ce qui était tordu se redressait

Ce qui était obscurci s'éclaircissait

Ce qui était cadenassé se déverrouillait

Après tout a changé, on était

Vif, léger, ouvert, lumineux

Alors elles ont commencé à nous parler

C'était en quelque sorte

Toutes les femmes qu’on avait aimées

Mère, filles, amantes, légitimes, illégitimes

Sœurs, amies, grand-mères, arrière grand-mères

C'était l’heure des secrets

Des solitudes, des abandons

Regrets, absences, trahisons

Mais aussi des joies, des fous rires

Des extases et de l’amour absolu

Après cette confession étrange

Le silence nous a pris

On était abasourdis, détruits

Mais aussi soulagés, neufs, vivants, solides, transparents

C'était l’heure de partir

La nuit tombe vite

Et on avait un peu de marche

On a embrassé virtuellement

Toutes nos femmes merveilleuses

L’atmosphère était saturée de plaisir

Elles ont virevolté une dernière fois

Autour de nous et ont disparu

ON est rentrés d’un bon pas

Avec cette joie féroce dans le ventre

Une envie de tout dévorer

Fallait pas nous chercher

Arrivés au village, les gens nous ont souri

Ça leur faisait du bien

De voir deux gars redescendre de la montagne

Complètement illuminés

On s’est regardés, on a rigolé doucement

Et sans dire un mot

On est partis chacun de notre côté

Il y avait tout à faire

A rêver, à construire

Mais maintenant c'était plus facile

Elles étaient là, avec nous.

(Merci à Mathieu Levasseur pour cettes paroles)

Ми пішли в ліс

Там нагорі, куди лізе

Ведеться стежкою світла

Від птахів і від вітру

Ми знайшли галявину

На схилі пагорба обличчям до сонця

Ми лягли в траву

Ми заплющили очі

Але безпосередньо перед сном

Вони з'явилися

Жінки, танці, білі

Іскри, яскраві, численні

Своєрідний приворот

Делірій без сумніву!

Я вдихнув тінь їхніх парфумів

Я не міг доторкнутися до них

Ми також не могли з ними кохатися

Хоча ми дуже хотіли

Ми спостерігали, як вони кружляють навколо нас

Ми втратили розум

Проте ми нічого не пили

Можливо, сп'яніння висоти

Запаморочення весни

Ви знали, що багато жінок

Мати зцілення душі

Вони наклали на нас руки

Ми одразу відчули, як поширюється тепло

По всьому тілу

Потік чистої енергії

Працював всередині

Те, що крутили, випрямляли

Те, що було затемнене, стало зрозумілішим

Те, що було замкнене, відімкнуто

Після того, як все змінилося, ми були

Жвавий, легкий, відкритий, світлий

Тож вони почали з нами розмовляти

Це було начебто

Всі жінки, яких ми любили

Мати, дочки, коханці, законні, позашлюбні

Сестри, подруги, бабусі, прабабусі

Настав час таємниць

Самотність, покинутість

Шкода, відсутності, зради

Але й радощів, хихикань

Від екстазу та абсолютної любові

Після цього дивного зізнання

Тиша забрала нас

Ми були приголомшені, знищені

Але й полегшений, новий, живий, твердий, прозорий

Пора було йти

Швидко настає ніч

І ми трохи погуляли

Ми практично поцілувалися

Всі наші чудові жінки

Атмосфера була насичена задоволенням

Вони закрутилися востаннє

Навколо нас і зникли

МИ прийшли додому вчасно

З тією лютою радістю в моєму животі

Потяг зжерти все

Не треба було нас шукати

Приїхали в село, люди нам посміхалися

Це змусило їх почуватися добре

Бачити, як двоє хлопців спускаються з гори

повністю освітлені

Ми подивилися один на одного, ми тихо засміялися

І не сказавши ні слова

Ми розійшлися своїми шляхами

Робити було все

Мріяти, будувати

Але тепер стало легше

Вони були там з нами.

(Дякую Матьє Левассеру за ці тексти)