Povečerje - Arsen Dedic

Ja ne znam zašto svako veče

U strahu čekam da se javi

Glas jedne trube, i da poteče

U mojoj krvi, u mojoj glavi

Djetinjstvo moje kraj kasarne

U ovoj trubi još se krije

I mrtva usta iz vojarne

U noći viču da netko bdije

Kad čujem trubu tog svirača

Što stoji negdje na mrtvoj straži

Ja znam da netko usred plača

I mene zove, i mene traži

Ne budi, trubo, to što ode

Na svakom grobu raste trava

I ispod zemlje, ispod vode

Tvoj drug već davno mrtav spava

I neće čuti to što sviraš

I neće znati što ga zove

Ti samo stare rane diraš

Ti samo budiš mrtve snove

Dok spava grad pod rukom neba

Dok spava sve što spati treba

Ti zalud zoveš iz tog mraka

Imena davnih ožiljaka

I tu preda mnom opet idu

U dugom redu kao četa

Svi davni dani mog života

Sva davno izgubljena ljeta

I što da počnem, kamo sada

Sa godinama sto se ruše

Kroz trg i ulice mog grada

Kroz kosti moje vjetar puše

I svake noći još se javlja

Taj glas od sjene i od plača

I neka ruka trubu stavlja

Na mrtva usta… mog svirača

Не знаю чому щовечора

Я зі страхом чекаю, що він відповість

Голос однієї труби, і текти

В моїй крові, в моїй голові

Моє дитинство біля казарми

Він досі ховається в цій трубі

І мертва паща з казарми

Вночі кричать, що хтось дивиться

Коли я чую трубу того музиканта

Який десь стоїть на сторожі

Я знаю, що хтось посередині плаче

Він мені теж кличе, і він мене шукає

Не будь, трубе, що коїться

На кожній могилі росте трава

І під землею, під водою

Ваш друг уже давно спить

І вони не почують, що ви граєте

І він не знатиме, що він дзвонить

Ти лише торкаєшся старих ран

Ви просто прокидаєтеся мертвими снами

Як місто спить під рукою неба

Під час сну все необхідне для сну

Даремно кличеш із тієї темряви

Назви стародавніх шрамів

І ось вони знову переді мною

У довгій черзі як компанія

Всі старі дні мого життя

Всі давно втрачені літа

І з чого почати, де зараз

З роками, що розпадаються

По площі і вулицях мого міста

Вітер віє крізь мої кістки

І він досі дзвонить щовечора

Цей голос тіні і плачу

І нехай рука поставить трубу

На мертвих устах мого музиканта