Одиночество - Анжелика Варум

Когда мои наивные стихи

Из уст в уста пойдут гулять по свету,

А после — тихо, мирно канут в лету,

Как кану я и все мои грехи.

Когда моя мятежная душа, —

Душа неисправимого поэта

Однажды будет призвана к ответу,

И также канет в лету не спеша.

Из всей высокомерной чепухи

По правилам банального сюжета

Ты нанесешь последние штрихи, —

Немаловажные штрихи к портрету.

Прикрывая годы парадностью

Под девизом «Быть и стремится!»,

Как-то между горем и радостью

Перекачевала граница.

Мир со всей своей беспощадностью

В пыль стирает судьбы и лица.

С этой неприкрытой наглядностью

Мне придется также смирится.

Поднаторели в рифмах безыскусных,

Берем печаль за форму бытия,

Играем без смятения на чувствах

Друг друга, как по нотам, — ты и я.

Играем, получая наслаждение,

Масштаб по-русски: должен быть в беде,

И собирая слезы умиления,

Несем их бережно к большой воде.

И складывая горести в букетик,

К своей навек несбывшейся мечты,

Не признаемся ни за что на свете,

Что этим счастливы мы оба, — я и ты.

Наши годы летят, как птицы,

Вынимая из нас настоящее,

Перелистывая страницы

С предыдущего на предстоящее.

Эти птицы парят над безднами.

Ждут, когда с ними память расправится.

Демонстрируя много полезного,

Чем воспользоваться не представится.

Коли мої наївні вірші

З вуст в уста підуть гуляти світом,

А після — тихо, мирно кануть у льоту,

Як кану я і всі мої гріхи.

Коли моя бунтівна душа, —

Душа непоправного поета

Якось буде покликана до відповіді,

І також канет у льоту не поспішаючи.

З|із| всієї зарозумілої нісенітниці

За правилами банального сюжету

Ти нанесеш останні штрихи,—

Важливі штрихи до портрету.

Прикриваючи роки парадністю

Під девізом «Бути і прагне!»,

Якось між горем і радістю

Перекочував кордон.

Світ зі всією своєю нещадністю

У пил стирає долі і особи.

З цією неприкритою наочністю

Мені доведеться також упокоритися.

Спробували в рифмах невигадливих,

Беремо смуток за форму буття,

Граємо без сум'яття на почуттях

Один одного, як за нотами,— ти і я.

Граємо, отримуючи насолоду,

Масштаб по-російськи: повинен бути в біді,

І збираючи сльози розчулення,

Несемо їх бережно до великої води.

І складаючи прикрості в букетик,

До своєї навіки нездійсненої мрії,

Не признаємося ні за що на світі,

Що цим щасливі ми обидва, я і ти.

Наші роки летять, як птахи,

Виймаючи з нас справжнє,

Перегортаючи сторінки

З попереднього на майбутнє.

Ці птахи ширяють над безоднями.

Чекають, коли з ними пам'ять розправиться.

Демонструючи багато корисного,

Чим скористатися не буде.