Летние огни - Анжелика Варум

Летних огней, поздних купаний, ветров ночных дискотек

Нет их навек этих дней с нами, солнечных дней тех бег.

В памяти нить потянуть и кажется можно вернуть,

Уплывающий вдаль пароход, что катал нас в тот год.

Веется море в лиловых телах, ласково веет прибой,

Мы на волнах пока еще разные, разные между собой.

Лица и имена дарит вечер нам,

Когда сквозь шевелюру деревьев глядит луна.

Я помню длинные тени

Ароматных как кофе аллей,

Как мы куда-то летели

Растворяясь в листве тополей.

Как из-под ног убегала вода,

Как мы бежали куда-то вдаль.

Я помню длинные тени

Ароматных как кофе аллей.

Как далека лента дороги, горные города,

Быстрые реки, крутые пороги,

Мы снова вернемся туда.

Алый закат за плечами задержит прощальный взгляд,

Он как никто понимает, что дольше нельзя.

Я помню длинные тени

Ароматных как кофе аллей,

Как мы куда-то летели

Растворяясь в листве тополей.

Как из-под ног убегала вода,

Как мы бежали куда-то вдаль.

Как это было давно, но я помню мелодию флейты,

Что лилась в ту ночь по усталому сонному морю.

Алый закат за плечами задержит прощальный взгляд,

Он как никто понимает, что дольше нельзя.

Я помню длинные тени

Ароматных как кофе аллей,

Как мы куда-то летели

Растворяясь в листве тополей.

Как из-под ног убегала вода,

Как мы бежали куда-то вдаль.

Я помню длинные тени

Ароматных как кофе аллей.

Я помню длинные тени аллей.

Я помню длинные тени.

Ароматных как кофе аллей.

Літніх вогнів, пізніх купань, вітрів нічних дискотек

Немає їх навік цих днів з нами, сонячних днів тих біг.

У пам'яті нитку потягнути і здається можна повернути,

Пароплав, що плив у далечінь, що катав нас у той рік.

Віється море в лілових тілах, ласкаво віє прибій,

Ми на хвилях поки що різні, різні між собою.

Особи та імена дарує вечір нам,

Коли крізь шевелюру дерев дивиться місяць.

Я пам'ятаю довгі тіні

Ароматних як кави алей,

Як ми кудись летіли

Розчиняючись у листі тополь.

Як з-під ніг тікала вода,

Як ми бігли кудись у далечінь.

Я пам'ятаю довгі тіні

Ароматних як кави алей.

Як далека стрічка дороги, гірські міста,

Швидкі річки, круті пороги,

Ми знову повернемося туди.

Пунсовий захід за плечима затримає прощальний погляд,

Він як ніхто розуміє, що довше не можна.

Я пам'ятаю довгі тіні

Ароматних як кави алей,

Як ми кудись летіли

Розчиняючись у листі тополь.

Як з-під ніг тікала вода,

Як ми бігли кудись у далечінь.

Як це було давно, але я пам'ятаю мелодію флейти,

Що лилася в ту ніч по втомленому сонному морю.

Пунсовий захід за плечима затримає прощальний погляд,

Він як ніхто розуміє, що довше не можна.

Я пам'ятаю довгі тіні

Ароматних як кави алей,

Як ми кудись летіли

Розчиняючись у листі тополь.

Як з-під ніг тікала вода,

Як ми бігли кудись у далечінь.

Я пам'ятаю довгі тіні

Ароматних як кави алей.

Я пам'ятаю довгі тіні алей.

Я пам'ятаю довгі тіні.

Ароматних як кави алей.