Верная - Аня Воробей

Он сам звонил ей,

И провожал красиво,

Её любви всей

На сто сердец хватило б.

А о любви той

Не знала только мама,

Ведь по судьбе злой

Она была «путана».

А у «путан"жизнь —

Как у костра пламя,

Трудно грехи смыть,

В груди носить камень.

Верная или неверная,

И — позабытое слово «люблю»,

Верная… Счастье, наверное,

Счастье, наверное склеить судьбу.

А он про всё знал,

А он про всё слышал,

Но по любви брал,

Не погулять вышел.

И день сменил ночь,

И плакал снег талый,

Когда греха дочь

Вдруг под венец встала.

Утри слезу, мать,

Пускай их жизнь судит —

Но дай вам, Бог, знать,

Как дочь греха любит…

Він сам дзвонив їй,

І проводив гарно,

Її любові всієї

На сто сердець вистачило б.

А про любові того

Не знала тільки мама,

Адже по долі злої

Вона була «плутана».

А у «плутан»життя —

Як у вогнища полум'я,

Важко гріхи змити,

В грудях носити камінь.

Вірна чи невірна,

І — забуте слово «люблю»,

Вірна… Щастя, мабуть,

Щастя, напевно, склеїти долю.

А він про все знав,

А він про все чув,

Але по любові брав,

Не погуляти вийшов.

І день змінив ніч,

І плакав сніг талий,

Коли гріха дочка

Раптом під вінець встала.

Утри сльозу, мати,

Нехай їх життя судить —

Але дай вам, Бог, знати,

Як дочка гріха любить…